26 квітня – 39-ті роковини Чорнобильської трагедії. Практично ніколи й нічого не писав на цю тему, бо не був, як дехто з моїх колег, безпосереднім учасником ліквідації її наслідків. Так склалося, що на момент аварії вже більше півроку не працював на Київському обласному радіо, яке за період мого «першого пришестя» на Хрещатик, 6 (1981-1985) широко висвітлювало хід будівництва ЧАЕС. А опісля – і хід ліквідації наслідків аварії на станції.
Залишати європейцям один на один Трампа із Зеленським у публічній дискусії щодо “мирного” врегулювання – це не порядно і контрпродуктивно. Оскільки варіанти “миру” всеодно гуляють по інтернету, мовчати провідним лідерам Європи просто не можна зараз. Потрібна спільна заява лідерів Великої Британії, Франції, ФРН, ЄС щодо категоричного несприйняття політики заохочення агресора.
Беручи до рук книгу Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання» (видавництво «Апріорі»), думала, що вона буде про війну. Але виявилося, що це книга про відносини і кохання в умовах війни. На прикладі історії Антона і Терезії автор показує, як ця клята війна руйнує стосунки і долі людей, розбиває сімʼї, навіть ті, в яких було шалене кохання.
Чогось мені хочеться
То смутку, то сміху.
Чогось мені хочеться
То зливи, то спеки.
Іду проти вітру,
Іду проти снігу,
Іду проти звичок,
Хоч це і нелегко.
На зібранні клубу “Краєзнавець” в обласній бібліотеці імені подружжя Русових говорили про 30-річний ювілей журналу “Сіверянський літопис”, який є суспільним і науковим подвигом просвітянина Сергія Павленка. Він не мав і не має наукового ступеня, але саме він почав і утримував науковий журнал, публікації в якому не просто вартісні для ВАКу з 4-х наукових дисциплін, а латають дірки в нашій історії.
Чому Путін не боїться робити те, що він зараз робить із мирними містами України? Якщо виходити з оцінок наших економістів-всезнайок, то ще трохи і росія впаде, як впав СРСР у кінці 80-х. То Путін мав би бути зацікавленим в допомозі Дональда Трампа – хапайся, замри на якийсь час, а далі, піднабереш жирку, гризи Україну далі.
