Навіть найглупіша ніч завжди завершується світанком… Є часи, коли смисли життя звужуються до ширини прицілу. А слова відсіюються, як через решето. Коли нарешті боляче розумієш категоричні амплітуди вчинків, дружб, партнерських стосунків… І раптом усе бачиш виразно, всю глибину туману за вітровим склом, коли у цю фата-моргану впираються фари…
Є дні, коли життя напирає у твої вікна, ніби у вітрила, ураганом, цунамі. А дощ безжально змиває всі твої попередні пріоритети та змісти, ніби витирає шкільну дошку… Є дні, коли боляче, сутужно, сіро, невитриманно, і саме тоді ти прозріваєш. Переоцінка цінностей, перегляд цілей та перспектив – ще той кастинг.
Але ти нарешті починаєш бачити все у реальних тонах, відчувати шкірою. Довіряти ситуаціям лише на дотик. Аналізувати ретельніше, мислити глобальніше, розлучатися та викидати безжальніше. Позбуватися назавжди.
Коли алкоголь вже не п’янить, а пустопорожні, типу дружні розмови, викликають нестримне бажання стріляти на звук. Часи, коли ти у повному ступорі від одкровення, від переосмислення, переформатування дійсності. Переклейки цінників і шоку від масштабів проведених тобою 
сейлів… Уцінок цінностей.
Є дні, коли фальшиве і дешеве стає особливо чітким та буквальним. А колись невідкладне – абсолютно необов’язковим. Як і ті, хто у важку хвилину щез, десь подівся, випарувався, здувся, мов копійчана кулька, заметушився у власних справах… Чи відверто став на бік ворога, неправди, на бік фарисейства і зради.
Навіть музика тоді звучить по-іншому, і спів птахів, і політ джмеля, котрий уперто б’ється у скло твого вікна, щоби розрадити… Саме тоді повертаєшся у реальний, не мультяшний світ власного дому. Де все важливе та щире. Як щебетання твоїх дітей, як теплі слова матері, як дзвінки сестри… Повертаєшся у істинно чисте, натуральне, безпечне, як полуниця із власного саду. Увесь світ вартує цього!
І як тоді легко тікає все нікчемне, як швидко складаються пазли, якими кришталево чистими й рідними стають і так найрідніші – твоя сім’я, родина, твоє коріння, твоя кров. Навіть хліб тоді пахне по-іншому… Тому ще раз: найголовніше у житті – твоя сім’я. Перевірено на собі. Все інше – 
компроміс. Все інше просто дуркує, б’є у вкрадені литаври, тиняється коридорами з барабанами пихи та марнославства.
Все інше – дурилка картонна, імітація, мильна опера, провінційний театр з пропитою трупою. І надумані вершителі доль раптом стають нікчемним непотребом. Обнуляються на табло…
Бійтеся нездатних на співчуття, приземлених та безкрилих. Остерігайтеся не тих, хто відверто ставить підніжку, а тих, хто перечікує твою біду, усувається, або ж спокійно споглядає чи і цього разу тобі вдасться здійнятися на ноги… І тих, як писав Чехов, для кого озимина та ярі у буйному смарагді – лише пейзаж за вікном…
Є дні, коли ти критично розумієш, що усі випробування, усі пекельні кола слід пройти мужньо, з честю. Проїхати, як на ескалаторі. Не стати злою, не забруднитися ні думками, ні діями… Саме у такі часи усвідомлюєш, що на землі тебе тримає щира та вірна любов, щасливі домашні турботи і свята. А ще правда та віра. Бо це твоя єдина фортеця. А інше розвидниться.
Все буде Україна!!!
Ануш Балян
