Ця провінція Ніжином зветься…

Про Ніжин не писав хіба що геть лінивий або зовсім неписьменний. Це дивовижне, оповите сакральністю, непоказною, тихою красою, віковічними таємницями й легендами провінційне містечко ніби каже саме за себе: «Найстрашніше в категорії провінційності – це провінційність мислення. Все інше – то дрібниці».

І в цьому Ніжин має рацію.
Бо за причетністю до своєї багатющої історії світлих умів, неперевершених талантів, що їх знає весь світ, Ніжин є і завше буде в лідерах.

Ніжин – це насамперед славні імена старожитніх часів і теперішніх: Іван Величковський – поет-священик другої половини 17 століття, родоначальник династії пресвітерів Полтавської Соборної Успенської церкви; Олександр Кониський — автор Духовного Гімну України; брати Олександр та Ілля Безбородьки, за сімейний кошт яких зведена Ніжинська Гімназія вищих наук; Микола Гоголь, який у тій Гімназії навчався і чиє ім’я вже давно присвоєно цьому вишу; плеяда поетів-романтиків ХІХ століття, які там колись здобували освіту: Віктор Забіла, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Євген Гребінка…

Навколосвітній морський першопрохідець Юрій Лисянський – ніжинець. Родом із Ніжина Еліна Бистрицька, Сергій Корольов, Марк Бернес; із-під Ніжина, але тривалий час проживала тут Марія Заньковецька. А Ольга Хохлова, балерина, повічна дружина Пабло Пікассо, – теж ніжинка…

Славні імена!
І кінця-краю нема їхньому переліку…

Напишемо й прочитаємо ще раз про нього – про древній та вічно юний красень-Ніжин, який знаючі люди небезпідставно називають одним із чудес України.

Ось – один із ніжинських дороговказів.
Прямуємо за його чіткими й змістовними підказками знаменитою пішохідною Гоголівкою, де часто влаштовують вернісажі художники, вишивальниці, флористи, лялькарі…

Та найперша зустріч – все-таки із Її Величністю Книгою. Це – фундаментальна університетська бібліотека, половину другого поверху якої займає унікальний Музей Рідкісної книги. Чи є подібний музей десь в іншому кінці України? Риторичне питання.

Атмосфера тут вражаюча. Аромат книги, величезні фоліанти в пергаментних палітурках із золотим тисненням, велетенські формати, вигадливі кириличні заголовки в обрамленні рослинного й геометричного орнаменту…

Це розкіш для бібліоманів, жадібних до всього справдешнього й віковічного. Понад три з половиною тисячі експонатів уміщується в музеї. Це зразки видавничої продукції відомих у світі друкарських фірм: Альда Мануція, Іоганна Дроблена, Ельзевірів, Етнів…

Королівство книг…
Найстаріші з них – твори Платона (Венеція, 1513 та 1517 роки), Гомера (1544 та 1743), «Енеїда» Вергілія (1567), класичні видання ХVІ – ХVIII століть Ніколо Макіавеллі, Еразма Роттердамського, Томаса Гоббса, Рене Декарта…

Споконвічна духовна українська література представлена тут старожитніми авторами: Кирило Транквіліон-Ставровецький, Петро Могила, Лазар Баранович, Антоній Радивиловський, Іоанн Максимович…

Мандруємо далі Гоголівською вулицею, що в давні часи називалася Мостовою, бо вимощена була міцними дубовими колодами, а в прадавні – Московською, бо саме з неї в Ніжині починався торговий шлях на Москву.

Звіддавна Ніжин тримає марку купецького міста, а кілька століть тому, коли місто називали грецькою малоросійською колонією, торгівля тут була справді домінуючим видом діяльності й гарантією успішного процвітання місцевого купецтва.

Проходимо повз пам’ятник Юрію Лисянському. Легендарному морепрохідцеві нещодавно виповнилося 245 років з дня народження. Вдячні земляки-ентузіасти скоро відкриють музей-квартиру Лисянського. А поки що – пошук і реставрація старожитніх інтер’єрних експонатів, причетність до цього благородного проекту істориків, музеєзнавців, змістовні зустрічі із спеціалістами морської справи… Координує цей проект Олександр Морозов, директор університетської фундаментальної бібліотеки. Музеєві бути!

А ось – чи не найдивовижніше й по-своєму сакральне місце в Ніжині – найперший у світі пам’ятник Гоголю! Так, із-поміж кількох сотень пам’ятників геніальному письменникові, встановлених в Петербурзі, Москві, Полтаві, Вінниці, Миргороді… – найперший оцей, ніжинський. Його звели 4 вересня 1881 року за кошти предводителя ніжинського дворянства Василія Тарновського.

Пам’ятник довго «приміряли» до міського ландшафту, де б він виглядів найефектніше, найгармонійніше. І врешті встановили на найпочеснішому місці – на колишній Соборній площі, велелюдному тоді просторі, неподалік від Миколаївського Собору. На зрізі лівого плеча Гоголя – забронзовілий профіль Пармена Забіли, автора цього скульптурного шедевру… Гоголь бачить все… Навіть через свою віковічну печаль й оті світові сльози, які проступають через сміх…

Далі Миколаївський Собор.
Мистецтвознавці називають цю культову споруду яскравою перлиною українського козацького архітектурного бароко. Собор красивий і зовні, і зсередини; віряни знаходять тут духовну підтримку й Господню благість та милість.

Навпроти Миколаївського Собору – Всіхсвятська церква, яку в народі називають Грецькою, бо зведена вона в давні часи за кошти грецької громади в Ніжині. Кажуть, що сам Лазар Баранович, тодішній архієпископ Чернігівський, «доклав руку» в спеціальному прошенії на дозвіл про будівництво цього Храму. Нині його настоятелем є отець Сергій – Герой України, невтомний волонтер, духовний подвижник.

Хтось точно зауважив: на такому невеликому просторі – Гоголівська й прилеглі до неї вулиці — скупчення дев’яти Храмів та Соборів (крім названих, ще й Петропавлівська церква, зведена за кошти Івана Мазепи, де пізніше, після відомих подій, Мазепі ще й анафему співали; Храм Іоанна Богослова, Замкова й Покровська церкви, Троїцька й Михайлівська, а також – Тарасова церква) не має аналогу в Україні. Так – тільки в Ніжині.

З висоти пташиного польоту видно: ці осередки стяжання Духу вибудувані великим символічним знаком – Хрестом, і це, можливо, й рятує ніжинців від бід та негараздів. Ніжин обминула навіть страшна чорнобильська радіація 1986 року, бо містечко розташоване нижче рівня морського та й захисну силу намолених століттями духовних осередків ніхто не відміняв.

Саме на цьому намоленому просторі красується пам’ятник геніальній актрисі, землячці Марії Заньковецькій.

Кілька десятків метрів – і нова зустріч з історією. Найперша в Лівобережній Україні аптека, рік заснування якої – 1777. Відставний військовий лікар Ізюмського гусарського полку ніжинський грек Михайло Лігда, демобілізувавшись, створив для міщан ось такий осередок здоров’я. З тих пір тут не змінилося нічого, крім назв та асорименту фармацевтичних препаратів. Вже й ділянки приаптечної давно немає, де кілька століть тому вирощували лікарські рослини. Всередині аптеки є натомість предметний відгомін старовини – музейний куточок.

А ось – уже згадана Тарасова церква. Це синонімічна її назва. Офіційно Храм зветься Спасо-Преображенський. Коли прах Тараса Шевченка з Петербургу перевозили на перепоховання в Україну, дорога на Канів пролягала через Ніжин. Саме під цією церквою відбувалася поминальна панахида за великим Кобзарем.

Тарас двічі був у Ніжині за життя і третій раз, коли його відспівували на цьому святенному місці. Це енергетично сильне місце в Ніжині, — коли в минулому столітті компартійні боси наказали підірвати Храм динамітом (мотивація: псувала загальний естетичний вигляд міста), церква вистояла, й демонтаж не відбувся. Тарасів дух зберіг цей Храм, який нині активно відроджується.

Чимчикуємо далі.
На цьому місці було розташоване колись повітове училище, де навчався Олександр Кониський, майбутній автор «Духовного Гімну України»:
Боже великий, єдиний,
Нашу Вкраїну храни…

Чорна рада 1663 року, як відомо, відбулася в Ніжині. Цього літа, в червні, — 345 років минає звідтоді… Про козацькі часи, позначені тією подією, свідчить меморіальна дошка.

Вулицею Широкомагерською, на самому початку якої маю честь мешкати, продовжимо нашу заочну пішохідну екскурсію. Цікава топонімічна легенда з приводу її назви. Діалектизм «магерка» — зимова чоловіча хутряна шапка з довгими вухами. Саме на цій вулиці нібито й мешкали майстри, що виготовляли й продавали ті шапки.

Вулиця була широкою (та вона й зараз за ніжинськими мірками широка), тому й назва відповідна. Звертаємо ліворуч, бо не звернути не можна, — і бачимо «білого лебедя» в усій його красі. Так синонімічно в Ніжині називають старий (або гоголівський) корпус НДУ – архітектурну окрасу міста. Дванадцять білих колон при фасаді, як дванадцять апостолів, є опорою всього того, на чому світ тримається: розумного, доброго, вічного… Тут учився Гоголь…

Університет імені Гоголя розташований у парковій зоні. Той парк називається Графським. У ньому красиво й спокійно…
Принаймні сьогодні.

На завершення мандрівки Воздвиженською вулицею підходимо до Хрестовоздвиженської церкви. Це саме та церква, яку описав ізсередини Микола Гоголь у своїй повісті «Вій».
Подейкують, що й фільм за його повістю знімали в цьому Храмі.
Але то таке… Треба ж людям про щось погомоніти…
Цей фільм знімався не в Ніжині.

У цьому Храмі в 1891 році хрестили Олечку Хохлову. Це та сама Ольга Хохлова, яка в 1918 році стала дружиною Пабло Пікассо. Балерина й художник… Українка та іспанець…

Ніхто із їхніх сучасників не пророкував їм сімейного щастя й довготривалого шлюбу… Так воно, зрештою, й сталося… Сімейне щастя обминуло десятою дорогою цю красиву, безмежно талановиту, аристократичну жінку.

Бути дружиною генія зовсім не просто й часто дуже тяжко… Але в силу життєвих обставин Ольга так і лишилася повічною дружиною Пікассо. Вони так і не розлучилися…

Відпочинемо трішки?..
Можна прямо тут, на паперті, де старці милостиню просять… Піднімемо погляд до неба, щоби сльози назад скотилися до очей. А у високому небі – одна-єдина хмарина… Й нагадує… балерину, що виконує фуете – найскладніший балетний трюк…
Це Ніжин, дитинко. Це Ніжин…

***
Кільце замкнулося. Ми знову — біля дороговказу. Праворуч за його вказівками – Введенський жіночий монастир, де колись нібито переховувалася Мотря Кочубеївна від людської, не Божої кари. Але то — інша розповідь, і вона буде іншим часом.

***
… А те, що про ніжинські огірочки не згадали, то це зумисно. У липні, коли тії огірочки достигнуть, приїжджайте до Ніжина! Краще один раз попробувати…

Тетяна Сидоренко
м. Ніжин