Долі й книжок не завжди веселі: Habent sua fata Libelli. «Книжки мають свою долю, а залежить вона від того, в чиї руки вони потраплять», – вислів римського граматика Теренціана Мавра. Читати книжку – значить почитати (шанувати) автора, його думки. Горацій з гіркою усмішкою – про свою книжку, яка поривається “у світ, між люди”, не знаючи, що її там чекає (Послання, І, 20).
Зворушливо про прощання з книжками – Стефан Яворський (у перекладі з латини М. Зерова): ” В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив, / В путь, моє сяйво, ідіть! 
Втіхо й окрасо моя!..”
Про невеселу долю книжки в добу віртуальних технологій – Рей Бредбері (“451* за Фаренгейтом”). Та хай як далеко поведе технізований світ людину, а три речі таки залишаться в її руці: палиця, книга, свіча, з її подібним до серця пломінчиком.
(Андрій Содомора. Від-homin за homo-ном: античні суголосся. Львів: Апріорі. 2024)
Філологічна книжка. Як келих доброго вина. Це вперше поєднано українсько-латинські тексти в поетичні мініатюри. На одній сторінці обіграний латинський сталий вираз або й окреме слово в українському обрамленні, на инчій – філологічний коментар.
У передмові автор вказує на довільність подачі мініатюр: “Мозаїка мініатюр укладалася сама по собі: що спадало на думку в якийсь момент, те й ставало черговим “камінчиком”. Окремі рядки, перегукуючись, доповнюють один одного”.
А Михайло Зарічний у передньому слові підкреслює: “Нова книга, яку читач тримає в руках, теж складена з коротких віршів. Особливі вони тим, що кожний побудований навколо крилатого латинського вислову чи навіть окремого слова. Автор майстерно й органічно переплітає латину й українську мову не лише на рівні змісту, але також – що дуже важливо для поезії – на рівні звучання”, роблячи висновок про експеримент чи навіть зародження нового жанру.
Назва книжки вдало обіграна – відгомін за людиною, людським, людяним. Відгомін і ностальгія. Або ж сподівання на повернення до витоків, до основ, “ad fontes”…
Такі книжки нині є рідкістю. Вони нагадують тіні зі старих античних драм, на якусь мить спам’ятовуючи нових героїв і персонажів у їхньому ловленні вітру.
Ніколи не думав, що література подарує мені таких високих співрозмовників, якими є в моєму житті Володимир Брюгген і Андрій Содомора…
Євген Баран
