Українська мова дуже важлива для розвитку України та формування українця. Читаючи далі, після обурення змістом, перечитайте перше речення. Бо моя позиція саме така. Але вона – в комплексі з тим, що українська мова не для форми. Вона повинна творити зміст. Сенси. Оповідь. А отже, коли мені в коментарях на фейсбук апелюють до української мови Гончара та творів Гончара як до чесноти – то хай відразу згадають “Партія веде!” Тичини.
Вірш написаний українською мовою. Чи вивчають його нині в школах? Ні. Його можуть і повинні вивчати дослідники калу. Бо досліджувати пропаганду треба. Але Павло Григорович Тичина – не лише “Партія веде!” Це один із чільних українських поетів та митців загалом, який – це відомо! – спав одягнений, бо боявся арешту.
Тичину ламали і зламали. На жаль, це правда. Проте він лишив по собі гідну спадщину. “Партія веде!” зникла. Тичина лишився. Чи є в Гончара подібний творчий спадок? Ні. Ні. Ні. У школі на уроках української мови найбільше було прикладів із цитат саме Гончара.
Мова сама по собі. Речення і фрази описів природи чи ще чогось. Опис природи – це картина художника. Але ж Гончар не писав картин. Він був щирим пафосним комуністом. Членом усього, чого можна було бути членом. Я не протиставляю його тим митцям, які сиділи на лаві підсудних і в таборах у той час, коли він сидів у президіях.
Та ще раз: в радянській Україні виходили україномовні видання. Я починав як журналіст у газеті “Під прапором Леніна”, і газета була україномовною. Штатні редактор і коректор володіли мовою дуже добре. Але я не бачу в нинішній Україні україномовного видання з такою назвою і подібним змістом. Тому письменник Гончар, який писав українською мовою, жив і працював під прапором Леніна. Під цим же прапором написані “Собор” і “Тронка”, які коментатори так люблять згадувати в позитивному ключі.
А моє улюблене: “Побачимо, чи будуть читати вас після вашої смерті”. Після моєї смерті, шановні, мене не буде. Будуть інші люди. Про себе не скажу – але Гончара вони ну точно не читатимуть з доброї волі. Включно з “Собором”.
Бо українською мовою можна писати різне. Пафосну радянську хрінь у тому числі. “Що робили з Гончаром у ЦК, ви знаєте?” Знаю. Нічого. З партії не вигнали, квартиру не забрали, не судили і не садили. Радянський україномовний функціонер.
Дочитали до кінця – дивіться на початок. Цей допис не ставить під сумнів українську мову та її функціонування в усіх українських сферах, від ОП до меню в ресторанах.
Андрій Кокотюха
