Виставив фото кількох книжок у Фейсбук. І одна жінка в коментах пише: тю! Джейн Остін! Це ж для романтичних 12-річних дівчаток! Ну, по-перше, це чудовий, бездоганний український переклад Тетяни Некряч видавництва “Апріорі”, а тому вже сам по собі вартий того, аби його мати вдома й читати.
По-друге, майже вся літературна світова класика моїм поколінням була прочитана російською мовою. Бо такі були “обстоятельства”. Ми маємо наново відкривати собі те, що мали б прочитати своєю рідною мовою десятки років тому. Українські переклади – це зовсім інші книги, навіть якщо ти їх читав раніше. Пробували читати Швейка російською? Ото краще й не пробуйте…
Я читаю Дон Кіхота в перекладі Миколи Лукаша, мабуть, двадцятий раз. Борхес казав, що 
Дон Кіхота треба перечитувати щороку.
Днями купив новий український переклада “Маїсових людей” Мігеля Астуріаса, якого читав російською ще в студентстві, і абсолютно від того щасливий.
По-третє, мені дуже цікава сама Джейн Остін. Це англійська письменниця 18 століття, яка писала великі романи тоді, коли писання жінками літературних текстів, м’яко кажучи, не толерувалося. Це був великий виклик і позиція! Вона так і не зазнала слави за свого життя. А її романи стали великими романами, які сформували британську літературу аж через сто років.
Ну і, зрештою, по-четверте, навіть якщо вам 50 з гаком років, і геть не личить читати романи для 12-річних дівчаток, то все одно до біса цікаво, чи таки одружиться той Дарсі на Елізабет, чи вони так і ї*атимуть одне одному мізки ще двісті сторінок?
Віталій Чепинога
