Натрапив на сайті «Цепнзор.нет» на інтерв’ю з “літературною критикинею” Богданою Романцовою. Не маю честі знати, хоча думав, що знаю майже всіх. Але я не про це. А ось про це: «наша поезія виконує функцію безпосереднього свідчення» — пафосно стверджує критикиня.
Я гадав досі, що це функція жуналістики. Ну, або функція графоманії: взяти безпосереднє свідчення і записати його “в стовпчик”.
Не варто було б на таких критикинь звертати увагу, якби подібне “бачення” поезії не було явищем мейнстрімним. Ну, бо переважно такі у нас “поети і поетикині” і такі “критикині”.
От і живіть з цим, а мені вже недовго лишилось, і помру з безпосереднім свідченням: нашій поезії пиздець. Звиняйте, довго підбирав відповідне слово, але іншого немає.
Тарас Федюк
P.S.
Хоч я сміюсь, та хоч би й плачу –
пишу про те, що завжди бачу.
Але мені *уйню лиш видно,
тому й римую відповідно.
Юрій Луканов
