Беручи до рук книгу Леоніда Ісаченка «Гонитва на виживання» (видавництво «Апріорі»), думала, що вона буде про війну. Але виявилося, що це книга про відносини і кохання в умовах війни. На прикладі історії Антона і Терезії автор показує, як ця клята війна руйнує стосунки і долі людей, розбиває сімʼї, навіть ті, в яких було шалене кохання.
Відносини героїв і у мирному житті були складні, а війна розставила всі крапки над і… Вони постійно сваряться, не чують один одного, особливо Терезія ставиться так до коханого, наче й не було 6 довгих років, прожитих разом…
Автор дуже майстерно прописує характери персонажів. Терезія пережила багато чого в житті, її можна було б пожаліти, але через те, як вона себе веде зверхньо, суворо, пихато, самовпевнено, 
причому весь час живе у брехні, мене відштовхнуло від героїні.
Що стосується Антона, то ніби непоганий хлопець, але, як на мене надто слабохарактерний, легко здається і піддається жіночому впливу. Та все ж я йому шукаю виправдання – надто сильно кохав він жінку, яку так і не зміг забути…
Сподобалися мені пані Стефа, Малгожата, німці герр Гайнцфрід і фрау Крістзольда, Альфред, які у важкі хвилини підтримали Антона, не полишили його одного з проблемами.
В цілому книга справила гарні враження. Події розвиваються швидко, динамічно, особливо запали події початку війни в Ірпені, виїзд людей з міста, коли кожен «сам за себе». Деякі моменти були для мене не зрозумілі, виникали питання до героїв.
І кінець книги автор залишив відкритим з метою, щоб кожен сам додумав закінчення цієї історії. Але я не дуже люблю книги з відкритим кінцем.
Ольга Підченко, ПроКниги. Що почитати?
