Я – Франсуа, – намилив кат
Вже зашморга три рази,
І скільки мій заважить зад,
Довідаються в’язи.
(Франсуа Війон. Великий Тестамент та інші поезії.
Переклад з французької та передмова Леоніда Первомайського. Київ. 1973)
Чи виходили твори Франсуа Війона (1431- після 1462) в українському перекладі, окрім перекладу Леоніда Первомайського, який з’явився ще за життя перекладача 1973, 
інформації не знайшов. Хоча перекладали скандального француза і Стятослав Гординський, і Юрій Бедрик, і ще напевне хтось із знаних чи незнаних тлумачів.
Війон – шкандаліст і вуличний поет завжди знаходив пригоди на свою голову, поки не був засуджений до смертної кари, яка була замінена вигнанням, і після 1462 року ніхто у Франції більше нічого не чув про цього непересічного чоловіка.
І хоча поетичні твори Війона залишаються популярними у певного кола читачів, ніхто не переводить його у розряд класиків французької літератури. А приналежність Війона до взірців низової культури перетворює його на вічного мандрованого піїту, чиє слово влучне, дошкульне, гостре, присмачене простонародними висловами, залишає за ним славу европейського шкандалісти-простолюдина.
Дивно инче, що сучасна українська література пробує канонізувати власних піїтів-шкандалістів, надаючи їм статусу високого письменства. Якщо таким чином тенденція зберігатиметься, то Юрка Позаяка і Леся Подерв’янського проголосять святими сучасної літературної попси, а благовірний Іздрик стане засновником нової навколітературної секти. А основою нової молитви до свого літературного гуру стане обсцентна лексика із його вершів.
Євген Баран
