… Можливо книга не моя. Можливо стиль не мій. Можливо не в тому настрої читала. Але не змогла я осягнути цю книгу. Не зрозуміла звідки взялися такі захоплення нею. Мені вона була взагалі не цікава. Жменька пліток. Відсутній сюжет. Ну таке…
З плюсів: неймовірна обкладинка, приємна на дотик. Такий насичений червоний і такі золоті букви та картинка. Тримати в руках книгу було більшим задоволенням як її читати. На жаль.
Таня Хобта, «ПроКниги. Що почитати?»
P.S.
Я в шоці. Це одна з найсильніших книг, що я читала. А їх багато. Я щойно закінчила “Мами”. Прочитала на одному диханні. Емоції, сльози. Я довго не зможу відійти. Марія Матіос для мене номер один у сучасній українській літературі. Глибина історій, подача, абсолютно все збирає тебе в один комок і не відпускає ще довго після того, як ти закінчуєш читати. Після її книг, я не можу відійти дуже довго. Знаєте це відчуття, коли береш наступну книгу, починаєш читати і не занурюєшся в зміст, мусиш перечитати, бо думки не тут, а ще в попередній книзі. А “‘Солодка Даруся ” – це шедевр.
P.S. Зрозуміла, що відгукам пересічних читачів, вірити не можна.
Інна Дмитренко
«Дарусю» читав двічі. Першого разу дуже сподобалась, а от другий раз не зміг, не цікаво. Це про читацький рівень, напевне. Матіос це дуже емоційні (десь дійсно в стилі сільських 
пліток) тексти, але в них нема жодного інтелектуального навантаження, а це смакове.
Богдан Гасюк
Читала три книги М.Матіос: «Майже ніколи не навпаки», «Солодка Даруся», «Черевички Божої матері». Більш за все сподобалась «Майже ніколи…»; «Даруся» трошки менше, але теж цікава. А от «Черевички…» не зайшла, ледь домучила її.
Олена Ляшук
Я прочитала за пару годин. Це література з великої літери, яка точно стане (або вже є) класикою. Написано так по-людськи, що повністю занурюєшся в сюжет, в цю громаду, цей час… АЛЕ… Я зрозуміла, що це не мій жанр. Так, емоції були: жалю, співчуття, болю, “чому так?”, “чому українцям випадає така доля?” І це повернуло у шкільні часи, на уроки української літератури, за яку я (хоч і читун з дитинства) так неохоче бралася саме через цей вайб знедолених, пригноблених українців.
Час від часу беру таку літературу, щоб знати і не забувати. Але для мене читання насамперед про розрядку, задоволення. А сліз і болю і в реальному житті зараз вистачає.
Ольга Заславська
Читаю зараз… Таке саме враження. Думала, що я упереджена.
Ірина Вазерцева
“Жменька пліток. Відсутній сюжет. Ну таке…”?!!! Ви серйозно? Я не доберу слів. “Солодка Даруся” – один із знакових творів української літератури. Трагічність сюжету, буквально прибиває і ти ще довго не можеш відійти від прочитаного… Перепрошую, ви сюжет порівнювали з чиїми творами, з Дашвар чи Гнатко? Ви мене шокували оцією недбалою фразою, без конкретики, без аналізу, просто – плітки і ніякий сюжет.
Ірина Бойчук
Книга вартісна, зміст набагато глибший. Це не книга-плітки, це книга-трагедія. Цей роман – ціла трагедія нашої нації. Топ.
Тут навпаки проводиться паралель, коли одні люди роблять безумні вчинки, то вони сприймаються без осуду суспільством, на відміну від Дарусі, яку вважають несповна розуму… а чому вона німа, «не така», відлюдькувата? Хто читав – той знає. Це роман-історія трагедії одного роду, нашої нації.
Юлія Ковальова
Мені теж, ну, от зовсім не сподобалася книга. Теж вирішила, що, мабуть, не мій автор.
Анна Шевлякова
