Іноді трапляються книги, що тримають увагу, швидко читаються, залишають певний післясмак. І при цьому створюють якесь таке дивне враження: сказав би щось, так хтозна що сказати… Оце так сталося зі мною після “Гонитви на виживання” Леоніда Ісаченка. Місцями круто, місцями страшно, місцями тригерно, місцями таке собі.
Дивні головні герої, стосунки яких для мене не зовсім про кохання. Епізоди війни, які нагадали про власний досвід.
Колаж персонажів з персональними тарганами, що по-різному активізувалися в період повномасштабного вторгнення. Можливо, у моїй голові авторський калейдоскоп просто не склався в очікувану картинку… Кожному твору свій читач!
Утім не шкодую, що дала цій книзі час і простір у власному читацькому досвіді.
Світлана Тимченко, м. Суми
ПроКниги. Що почитати?
