Іде король голий у славі своїй
ображено трохи і гордо
міцний його торс і немає на нім
ні татуювання ні ордена
іде король голий як вася в пітьмі
довкола дивитись несила
міцний його мозок давно вже німий –
в мовчанні тепер його сила
іде король голий – ні пари із уст
іде переважно наосліп
іде і мовчить хоч в душі – златоуст
ненавидить дурість і поспіх
іде король голий – як палець один
ні пари не має ні внуків
бо голий король..
він – звичайна людина
він йде і зникає без звуку
(Юрій Іздрик. Naked one [Текст]. Чернівці: Меридіан Черновіц. 2020. 288 с.)
Здається, одна із найконцептуальніших поетичних книг, яка прогавлена читачем через знимки оголеного тіла автора. Зрештою, книжка заявлена як поетичний фотоальбом, а в анотаційній преамбулі заявлено: “Naked one” – це своєрідний coming out зрілого чоловіка, зневіреного як у силі поетичного слова, так і в силі воскресаючого духу. Залишається тільки тіло. Смертне тіло. Оголене тіло. Naked one”.
Культ оголеного тіла був нами втрачений із занепадом античності. Його неможливо сливе відродити у первісних сенсах. Але можливо надати первісних натяків, не перебільшуючи його впливу на культуру.
Але не відмовлятися від пошуків цивілізаційних сенсів через слово, через воскресаючий дух і через тіло. Котрась із цих можливостей таки спрацює бодай на конкретному зрізі. Лише на ньому. На що й уповаєме…
Євген Баран
