Український інститут книги вкотре підтвердив: немає такого стану держави – криза, війна чи колапс, – за якого чиновник не знайде, що «освоїти». І ось, доки одні українці збирають на дрони та броню, інші розпоряджаються державними коштами з розмахом, наприклад, 20 мільйонів на переклади того, що в кращому разі забудуть одразу ж після друку, а в гіршому – ніколи й не прочитають.
Щоб приховати цей «культурний» розпил – між пересічними графоманами і кон’юнктурниками, – втиснули кілька класиків, наприклад Шевченка в арабському перекладі. Вражаюче далекоглядний хід! Очевидно, десь у пустелях Саудівської Аравії чи в передмістях Каїра існує ціла когорта шанувальників “Кобзаря”, які лише й чекають нагоди, щоб переглянути свої “культурні цінності”.
Можливо, Український інститут книги запропонує видати “Лісову пісню” мовою майя або “Хіба ревуть воли…” староісландською? Водночас жодного системного перекладу ключових українських модерністів 1920-30-х чи знакових авторів другої половини ХХ століття англійською за всі роки “діяльності” цієї інституції немає. Може, тому, що їм у таких списках не місце? Не “свої”.
Але в цих списках є бездарні писання друзів і друзів друзів членів експертної ради – людей здебільшого без жодних реальних літературних і наукових здобутків. Ноунеймів. Є безсоромне паразитування на вбитих росіянами авторах, які, на жаль, не встигли дорости до самих себе й розкрити свій талант уповні, – це трагедія всіх війн. Є цинічна експлуатація теми війни загалом. І нарешті, є те, що завжди: мотлох і макулатура.
І за українську літературу сумно й боляче. Бо, якщо це – її обличчя, яке і презентується Заходу, то ми і справді – папуаси. Хто такі… (ім’я їм – легіон, дивіться список). Хто всі ці люди з прізвищами, що нагадують якусь “шумову атаку” з “русской деревни”? Невже бюджет воюючої держави такий невичерпний, що його вистачає на невідомо що? Де Агатангел Кримський? Яновський? Підмогильний? Косач? Костецький? Осьмачка? Барка? Андієвська? Тютюнник? Валерій Шевчук?
Можна продовжувати, та чи треба… Вам щось говорять ці імена, експерти? Українська література має повне право фігурувати на рівних засадах серед інших літератур світу, а ви свідомо знижуєте її культурний рівень до плінтуса. І найгірше – ні в кого це не викликає протесту, нікого не хвилює!
P.S.
Нагадую, що графоманія – це не образа, а дефініція. Тим графоманам, яким потрібні докази, що я їх читав і що це – висновок, а не припущення, – шукайте відпечатки пальців на книжках.
P.P.S.
І так, я такою мірою не знаю нічого про сучасну літературу, що присвятив їй десятки статей. Така у мене специфічна нелюбов до неї. Але ж якщо сучасною літературою ви, панове, вважаєте свої писання, то розчарую вас, далеко не сучасна вона, ця ваша “сучасність”.
Вадим Василенко
