Днями мав у Києві літературну дискусію щодо сучасного літературного процесу. Одна дама дуже хаяла Кокотюху за безвкусіє і примітивність. Я кажу: Кокотюха зайняв свою нішу. Він пише для людей, які раніше читали Марініну й Дашкову. І честь та слава йому за це. Кокотюха – не Джойс і не Марсель Пруст, бо він – Кокотюха!
Дама каже: Джойса будуть згадувать століттями, а хто згадає Кокотюху через сто років? Я кажу: думаю, що мертвому Джойсу вже сто років як по*уй, згадують його, чи ні…
Тут раптом чоловік, який сидів збоку, пив каву, і мовчки прислухався до нашої розмови, сказав:
— А Кокотюсі по*уй ще живому…
Такі літературні розмови можливі тільки в Україні. Під час війни…
Віталій Чепинога
