Чи є той Нестор чи нема,
Чи він володар стила
Чи розвергається тюрма,
Чи вергнеться могила
В яку біжить нестримно люд
Наввипередки скопом,
Як таргани, зачувши мід,
Заспраглі за ісопом.
І ні пости, ні блокпости,
Ні повені, ні смерчі
Не можуть їх відволікти
Від групової смерті.
Посеред раю, де усе
Росте, цвіте і зріє,
Де ходить літо золоте,
І ніжить, і леліє,
Де вітер лащиться в траві,
Де місяць воду носить,
Де всі святешні і живі
Життя у Бога просять,
Де час залип у нетрях лип,
Де паленіють вишні,
Де кожен вдих і кожен схлип –
Як вісники всевишні.
І Нестор пише, і рука
І суть його невтомна
І Лети вицвіла ріка
Вже ніби непитомна.
А люд несеться стрімголов
Попід імперські ярма,-
Міняє дух, міняє кров
За гріш, а чи й задарма.
Не вчувши вітру і дощів,
Не дочекавшись літа,
У морі трав, серед кущів
Могила не зарита.
І ні Богдан, ані Тарас
А ні самий Мазепа
Не встерегли від глупстаа нас –
Бурятського держдепа.
Чи Нестор снить, чи Нестор спить,
Чи слів йому бракує,
Чи так перо йому скрипить,
Що правди він на чує,
Чи сльози змили до основ
Чорнила бузинові,
Як людожер і людолов
Втопляє світ у крові.
Бо правда ніби вже німа –
Згвавтована і боса,
І ніби Нестора нема
І тьма простоволоса
Встеляє люду шлях на скін
До пройми між світами,
І він повзе, і від колін
Лишає чорні плями.
Віра Китайгородська
