Ви доктор на ниві естетики:
– То опіум. Це іще мак. –
Вам заздрять, маестро. І все-таки
є власний у кожного смак.
Ідеї ви чуєте нюхом,
як гроші старий казначей.
А я від природи й за духом
конкретних прихильник речей.
Висить президента парсуна,
за неї із вами я ратую.
І все-таки гола красуня
дорожча за будь-яку статую.
(Микола Холодний. Повернення. Київ. 2009)
Зауважую, що коло поетів, яких мені хочеться перечитувати і цитувати, стабільне. Микола 
Холодний (1939-2006) – один із них. Я бачився з ним лише раз, в травні 2000 у Тернополі. 2003, коли в Прикарпатському університеті, здається в грудні, Холодний виступав, у мене трапилася накладка, треба ж було мені у той день відправляти тещу до Криму, і його виступу вже не почув.
Хоча, прочитавши уперше переднє слово Павла Вольвача до вибраного, яке вийшло в серії “Зона Овідія”, не дуже й шкодував: є поети, яких краще читати, не знаючи особисто.
Таким був Холодний: “По жизні” бо Микола Костьович був людиною складною. Говорячи відвертіше, майже нестерпною – таким собі персонажем-скунсом, який незрідка повертався спиною й до тих, хто хотів його щиро й по-дружньому погладити”.
Вірші Холодного залишаються. Вони гострі, незручні, дуже часто саркастичні й цинічні. Так він бачив світ і людей у ньому. То його право і його хрест.
Євген Баран
P.S.
Скунс – се точно. Щодо поезії – так, гостра, але якщо прибрати з неї парадоксальність (кохання на териконі, коні ночують у церкві і т.д.) – що лишиться?
Василь Чепурний
Якщо розібрати на атоми голу красуню, згадану у цитованому вірші, то теж нічого не залишиться. Можливо, хай красуня живе?
Олег Соловей
