Нині пішов у засвіти дивовижний український письменник, один з тих, на кому трималась українська література ХХ століття. Помер Валерій Шевчук. Озираючись, можу з певністю твердити, що з вітчизняних письменників найбільше на мене справили враження Стефаник, Коцюбинський і Шевчук.
Вперше втрафила мені до рук Шевчукова книжка в Ізяславі – після закінчення 4-го курсу журфаку у 1983-му нас вислали на місячні військові збори до сего сонного подільського містечка.
Якось нас, курсантів, провадили в лазню, і, дорогою назад в казарми, я встиг заскочити в книгарню, що пахла милом і мишами, й купив свіжу книжку – “Дім на горі” Валерія Шевчука. Вона мене просто розірвала! Наскільки ся проза була нерадянською, соковитою, легкою і химерною, разом з тим мудрою і життєвою. Досі її маю.
Ковтнув я «Дім» дуже швидко, а потім перечитував незліченно! Пізніше цільово “полював” на Шевчука в книгарнях – відтак набувся книгами – “Три листки за вікном”, “На полі смиренному”, “Птахи з невидимого острова”, “Панна квітів”…
Мені добре жилося в Шевчуківських світах, я там був, як удома. Страшенно подобалось, як письменник, наче скальпелем, проникає в тіло нашої історії, відкриває картини буденного життя українців кілька століть тому настільки реалістично, що читаючи, наче дивишся яскравий фільм, насичений деталями й емоціями, які хочеться переживати ще й ще.
А тепер творця сих дивовижних світів уже нема з нами. Ми доконані, так Бозя схотіла, і вартість кожного з нас тужавіє на денці пам’яти й відсвічує щирим золотом вдячности за спадок. За книги, які допомагають жити і бути собою.
Вічна пам’ять світлій душі талановитої Людини. Дякую, що були з нами.
Богдан Марциняк Волошин
