Десять літ назад помер знаменитий польський письменник та режисер Тадеуш Конвіцький. Мав 88 літ. Деякими його книгами, зокрема «Хроніка любовних подій» чи «Маленький апокаліпсис» я дотепер по-своєму захоплений. На деяких польських сайтах, де звучали шаноби та реквієми метрові ще після його смерті, все ж чимало говорилося, що він вже не мав ровесників…
Ставав занадто мовчазним в останні роки життя… мав дуже сумні очі…. пив самотньо каву у ранкові години за «своїм» столиком «своєї» каварні….
І хоча доробок великих письменників нетлінний, але… як їм живеться – як людям, а не митцям – тим вісімдесятирічним і більше письменникам?… Коли вже нема близьких друзів, коли кохані жінки (або чоловіки) переважно у могилі? Коли нема сил, і вже не напишуться значні твори? Коли вже не надто розумієш, що відбувається довкола? Коли, певно, приходить трагічне відчуття тліну і марнотності літературних занять (навіть до майстрів)?
Коли хочеться (начебто) безпричинно ридати, як ридав Іван Франко, чи питати дозволу родини на життя у богодільні, як Іван Нечуй–Левицький? Або прогулюватися міським парком, зиркаючи півзастиглим поглядом на молодих жінок, як майже забутий нами прозаїк-«молодомузівець» Михайло Яцків?
Мертві залишаються молодими? Живі похилого віку стають трохи мертвими? Чи можемо щось стверджувати достеменно?..
Степан Процюк
P.S.
Я відвідував такого письменника – Валерія Шевчука, котрому за 80, який не полишений, шанований, але безумовно у передчутті неминучого. Свій час він головно заповнює переглядом власних книжок і тримає рукописи невиданих поруч. Просто як нагадування про те, що він не вичерпався досі. Він знає собі ціну й вірить, що епоха буде спроможною його оцінити.
Володимир Шелухін
Для мене Валерій Шевчук – Великий Письменник, незважаючи на різні деталі навколо нього…
Степан Процюк
Печать самотності – супровідниця талановитих.
Михайль Сеньків