Культура

Могутній сіверянин

Український інтелект і пострадянсько-український інтелект – се як Василь Стус і Леонід Кучма. Аби не ображати читальників сайту «Хвиля Десни», мовляв окрім уродженця Чайкиного з Новгород-Сіверщини нікого й не вийшло [з розумом], то мушу завважити – таки є! Український інтелект.

Ідеться по Вадима Скуратовського.

За що щиро люблю пана Скуратовсього – за силу духу. Духу українського. У ті роки, лихі дев’яності – першопочатки двотисячних, я, працюючи на Українському радіо, запросив його на свою передачу «Четвертий універсал», знаючи, що сей пан своїм інтелектом, а головне, аналізом, засуне за пояс увесь академічний інститут імені Тараса Григоровича.

Попервах пан Вадим комизився, мовляв Українське радіо – се героїня твору Панаса Мирного «Повія». Одначе, я збаламутив його: «Ваша покійна дружина Галина Григорівна поставила мені «четвірку» лише за те, що я на іспиті з російської сучасної літератури відповідав українською». Власне, не кому-небудь, а завдяки їй замурзаний другокурсник Ярослав Орос і побачив уперше хатку Сашка-продажного в Сосниці, бо то вона, дружина Скуратовського, повезла нас до нього на екскурсію (до речі, дотепер не визнаю Довженка за щирого українця).

Між тим вислухавши мене у телефонну слухавку, Вадим Леонтійович – а голос у нього важкуватий – промовив:
– Гаразд… Якщо вже згадали дружину, то прийду до вас на «Четвертий універсал»…

Пишаюся, що із сим Чоловіком мав кілька принаймні для мене важливих розмов. І на те – збагатився українським інтелектом. Завдяки Вадиму Скуратовському.

Могутній сіверянин!
Щастя Йому і здоров’я в його славні сьогодні 80 літ. Побільше б таких чистокровних українців.

Ярослав Орос

1 Коментар

  1. Анатолій Пінчук

    Автор якось ненароком згадав Сашка-продажного…
    Ось деякі мої результати пошуків на цю тему:

    ДЕЩО З ЖИТТЄПИСУ

    Довженко – той самий Олександр Довженко, колишній учитель та боєць армії УНР, якого наприкінці 1919 року арештувала Волинська ЧК. Таких тоді стріляли на місці, але його завербували і влаштували викладачем історії та географії у школу червоних старшин в Житомирі. В квітні 1920 року був прийнятий в Комуністичну партію більшовиків України та призначений завідувачем Житомирської партійної школи. Потім працював секретарем відділу Київського губнаросвіти, комісаром театру ім. Тараса Шевченка, завідувачем відділу мистецтв у Києві.
    В квітні 1921 року його викликали до Харкова – столиці УРСР та відрядили до Варшави – завідувачем канцелярією українського радянського представництва – він уже дипломат! На початку лютого 1922 року був переведений на роботу в Берлін секретарем консульського відділу Торгпредставництва УРСР. В квітні 1922 року отримав дозвіл від властей на проживання в Німеччині і переїхав Берлін, де навчався понад рік в приватній художній школі за рахунок Наркомосвіти УРСР. В 1923 році, уже в представництві СССР в Берліні, він одружився з Варварою Криловою, з якою мав стосунки ще з 1917-го року. Але прожили вони разом недовго, до 1928 року…
    В серпні 1923 року Довженко був відізваний в Україну, в Харків, де працював публіцистом та художником в газеті, став відомим у театральних колах, зацікавився кіно, і в 1926 році переїхав до Одеси, на кінофабрику. В 1928 році в Одесі в кінорежисера Довженка з’явилось нове захоплення, «Олеся» – Єлєна Чєрнова, актриса-москвичка. Та через 5 місяців вона залишила його та повернулась до Москви (де в неї залишився чоловік та дитина)… Того ж 1928-го невінчаною дружиною Довженка стала на сім років молодша за нього актриса-москвичка Юлія Солнцєва (справжнє прізвище Пєрєсвєтова), яку він згодом зробив кінорежисером (вона «одружилась» з ним лише за рік до його смерті, мабуть, щоб успадкувати майно). Правда, всі 28 років життя з ним вона справно писала на його доноси до відповідних органів державної безпеки (тоді це було не дивина, згадайте дружину поета Володимира Сосюри, агентку КГБ Марію Данілову)…
    Навесні 1933 року (перед Голодомором!) за наказом Сталіна Довженка викликали до Москви, і він назавжди покинув Україну…
    В квітні 1934 році він написав листа Сталіну. Як писала тоді партійна преса, Сталін прийняв його «…ровно чєрєз двадцать чєтирє часа послє того, как пісьмо било опущєно в почтовий ящік».
    Потім – квартира в Москві, персональне авто (з водієм), ордєн Лєніна (березень 1935), державна дача в Пєрєдєлкіно, пізніше нічні прогулянки зі Сталіном біля Крємля – особистий друг (духівник) Сталіна…
    В 1941 році – перша Сталінська премія I ступеня – (100 000 рублів) та звання полковника.
    В 1943 році нагороджений ордєном Красного Знамєні.
    В 1949 році отримав другу Сталінську премію II ступеня – (50 000 рублів, таку ж премію отримала і кінорежисер Юлія Солнцєва (Пєрєсвєтова).
    В 1954 році нагороджений ордєном Трудового Красного Знамєні.
    В 1959 році – Лєнінська премія (посмертно).

    Основне джерело:
    https://web.archive.org/web/20070928011216/http://gpu-ua.info/index.php?&id=144196&rid=51

    P.S. У 1994 році з нагоди століття з дня народження режисера Указом президента України Л. Д. Кучми була заснована Державна премія в області кінематографії імені О. Довженка. У тому ж році Указом президента України Л. Д. Кучми був створений “Національний центр Олександра Довженка”.
    У 2012 році в Новій Каховці в міському парку відпочинку біля Дніпра був відкритий пам’ятник Олександру Довженку. (президент В. Ф. Януковіч)
    У вересні 2020 року в день селища в Сосниці був відкритий пам’ятник, присвячений Олександру Довженку. (президент В. А. Зєлєнскій)
    А ТРЕТІЙ та П’ЯТИЙ президенти знали, ХТО Є ХТО!

    Анатолій Пінчук

Залишити коментар до Анатолій Пінчук Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *