Помер найбільший прозаїк України Валерій Шевчук. Бібліографія його творчої спадщини вражає: 41 книжка романів, повістей, оповідань. Коли я був студентом і вперше приїхав до нього з Житомира з трьома оповіданнями, він дав кілька цінних професійних порад, які допомогли мені у творчості.
«Проза – це як гра на піаніно, – сказав він. – Як тільки робиш паузу і перестаєш писати, відразу втрачаєш техніку і майстерність, а в письмі зникає пластика».
Він єдиний серед прозаїків-шістдесятників вперто ігнорував радянські реалії, ніби їх не існувало, бо жив у іншому світі, де не було принизливої колоніальної дійсності, а був світ свободи і абсолютної фантазії.
Володимир Даниленко
***
На своєму віку я не знав людини таких знань, якими володів він. Багато письменників удостоювалися ситого звання академіка невідомо за що, а він – ні. Валерій Шевчук сам був україноцентричною Академією, яку нам осягати ще довго. Я не знав працездатнішої людини за нього. І не треба казати, що він ще багато міг би зробити. Більше просто неможливо. Більше не можна уявити.
Я мав щастя бути причетним до публікації його творів у журналах “Ранок” та “Дніпро”, коли Валерія Шевчука “остерігалися” інші видання. Здавалося, він не брав те близько до серця. Знав, що всьому свій час. Він прозирав у такі глибини, до яких іншим було зась.
Я не прощаюся з Вами, МАЙСТРЕ. Лиш димок від Вашої люльки гірко стискає горло…
Василь Шкляр
***
Розповідаю студентам про Данила Братковського й згадую Валерія Шевчука, його переклад українською збірки Братковського “Світ, по частинах розглянутий” і його ж “Музу Роксоланську” й тут студентка коментує, що Шевчук сьогодні вранці помер.
Направду, якийсь шок опанував мною. Так, люди смерті, але інколи віриться, що великі письменники безсмертні.
Сьогодні здійснив Великий Перехід найбільший український письменник, якого ми читали, критикували, але без якого не уявляли собі української літератури. Віднині письменник за межею людських оцінок. Слово його таке ж талановите, живе, неповторне, яким і створювалося…
“На полі смиренному” української літератури стало порожньо…
Євген Баран
***
Відійшов у вічність Валерій Шевчук – монументальна постать української літератури, неперевершений майстер психологічної прози, дослідник та сподвижник барокової літератури. Людина принципів і міцної сили духу.
Зі щемом у серці пригадуємо, як торік, у серпні, на 85-й день народження разом з друзями пана Валерія і прихильниками його таланту мали за радість спільно святкувати його уродини та видання епістолярного роману «На березі часу. Не моє Заполяр’я. У чоботях Марса» – чуттєвого листування Валерія Шевчука із його дружиною Неонілою в роки розлуки. І якою честю для нас усіх було побачити на екрані усміхненого іменинника, якому гучно аплодував весь зал.
Відхід Валерія Шевчука – велика втрата для всієї культурної спільноти України.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і друзям письменника та всім прихильникам його творчості.
Видавництво “Апріорі”
***
Печаль невимовна…. Останній з чоловіків-шістдесятників пішов за обрій. Це була ходяча енциклопедія. Я завжди звертався до нього з будь-якого приводу, який стосувався української історії чи письменства. Він пам’ятав про все. А про Шевченка, як знаємо, видав біографічну книжку “Доля”, яка має бути під рукою в кожного шевченкознавця.
Багато разів зустрічалися на літературних імпрезах. разом із сім’ями пересиджували Чорнобильську чуму в будинку творчості вірменських письменників, який містився в найбільш світлому містечку Цахкадзор. Там, до речі, із ним були і дружина Ніла (однокурсниця моєї Зої), і дочки Юлія та Мирослава.
Він був фактично фундатором у шістдесятництві так званої готичної літератури, і саме за готичний роман “Три листки за вікном” йому присуджена Шевченківська премія. Перекладений багатьма мовами світу, я пропонував йому подати мені бібліографію цих перекладів і я номіную його на Нобелівську премію. Він відмовився і саме на своєму 80-літті, звідки збереглося фото наше разом із В’ячеславом Брюховецьким.
Разом також були в Німеччині (в Лейпцігу), де незабутня Анна-Галя Горбач організувала його зустріч із читачами Німеччини. А я випадково там опинився як запрошений викладач у Лейпцігському університеті.
Хай надовго збережеться світла пам’ять про цього талановитого письменника-історика, студентом нашого, Київського університету і активного літстудійця Студії (на той час) імені Василя Чумака і загалом дуже своєрідним у літературному процесі та спілкуванні….!
Михайло Наєнко
***
Відійшов у засвіти Валерій Шевчук – легенда української літератури, один із найвизначніших прозаїків нашого красного письменства. Трохи пізніше я поділюсь своїми спогадами, бо в моєму творчому зростанні Валерій Шевчук зіграв надзвичайно важливу роль.
Але зараз я про інше. Відгукуючись на смерть визначного письменника, низка наших поважних сайтів у числі творів, написаних Майстром, називають «Тіні зникають опівдні». Вочевидь, хтось перший запустив цю дезінформацію, а інші змавпували, полінувавшись 
навіть зазирнути у Вікіпедію.
Не писав Шевчук такого твору! У Валерія Шевчука є роман «Тіні зникомі». А «Тіні зникають опівдні» — так називався совєцький пропагандистський фільм. Зніміть, не ганьбіться.
Михайло Сидоржевський
***
Радість розпирає груди. Знайдено досі невідомий роман Валерія Шевчука. Безліч поважних сайтів сповістили про роман “Тіні зникають опівдні” .
Сенсаційна новина! Отже письменник писав під псевдонімом Анатолій Іванов. І ми досі думали, що то він був автором роману “Тєні ісчєзают в полдєнь”. Аж ні! Знову нас обікрали бабуїни.
Разом з романом Валерія Шевчука “Тіні зникомі”, це велике надбання для нашої літератури.
Юрій Винничук
