Книга з автографом: Тамара Горіха Зерня. Це єдина книга з автографом, яку я не дочитав. Не тому, що погана, навпаки – авторка має стиль, майстерно виводить образи, які так і бачиш реальними, але – не дочитав. Відкладав кілька разів і таки залишив. Допоки? Може, доти, доки наші знову звільнять Маріуполь – многостраждальне місто Марії над Азовом.
Так, ця книга про нинішню російсько-українську війну, власне, про війну саме на Донбасі. А читати про війну, як кому, а мені важко, як, певно, і більшості українців, що продовжують болісно реагувати на новини з чорними стрічками на фото загиблих воїнів, на бридкі жмакання дронів, що загиджують наше небо, на придурошні заяви американського президента, який ламає світоустрій, на повне здичавіння російського населення…
Книга “Доця” отримала Національну Шевченківську премію 2022 року і, як сказала авторка на зустрічі в Чернігові, ставила задачу зафіксувати 2014 рік правдиво, по-українськи, щоби не випередив якийсь імперець та не спотворив правду, як вони це на Москві навчені.
Тамара Горіха Зерня (тільки українець, що добре вчився в школі, зрозуміє цей псевдонім) 
пише пронизливо, місцями кумедно, як про Степанівну, яка була… печінкою двору (є душа двору, а це – печінка), бо “через неї проходили всі токсини, все кубло пліток, скандалів і ненависті, якими живляться змії під колодами і комсорги на пенсії”…
Книгу авторка підписала мені з вірою в нашу Перемогу. Бо “хай би кожен побачив, як спадає мана, як вирує і піднімається сила, яку більше не стримують давні закляття. Як тут, у легендарних степах Донбасу, які насправді є зовсім не степами, а полями, ярами та лісосмугами, між трубами та териконами пройшла тоненька фігура. Як вона невпевнено ставила ногу на початку шляху, і яким гучним та переповненим став її крок у кінці. Як вона доторкнулася неба і засміялася в азартному передчутті, і від того сміху земля репнула і вивернулася нутром, зриваючи розтяжки і випльовуючи наконечники скіфських стріл. Не чекали? Тим гірше для вас”.
Очевидно, що то є Україна. А книгу я дочитаю, коли в Маріку знову буде наш прапор.
Василь Чепурний
