Вчора отримав новий український переклад роману “Рецидивіст” Курта Воннегута, в перекладі Тетяни Некряч (“Вавилонська бібліотека”). Пані Тетяна геніально перекладає Воннегута. Це вже, здається, п’ята книжка, і скоро буде шоста. Воннегут ТАКОЮ українською – це дуже круто!
А коли тільки почалося “велике вторгнення”, десь на київській Оболоні сиділа в своїй квартирі вже дуже не молода жінка, і перекладала величний труд римського історика Тита Лівія “Від заснування міста”… Наталія Яковенко – безумовний авторитет для всіх українських істориків…
“Було колись на Вкраїні. Ревіли гармати” – писав Тарас Шевченко. Але тепер гармати ревіли на Оболоні… В першій чверті ХХІ століття… Євген Стасіневич розповідає, як він приїхав провідать пані Наталю у ті страшні й величні дні.
– Може, Вам щось треба?
– Та, ні, все добре. Нічого мені не треба… Хоча, може, цигарок хіба. Бо цигарки закінчуються, а купити ніде, — бідкалася Наталія Яковенко.
Їй привезли кілька блоків цигарок. Погодьтеся, що перекладати саме Тита Лівія в такі часи – то велично, і дуже символічно. “Як мені видається, долею та богами було наперед визначено появу такого великого міста”… Це, звісно ж, про Рим. Але це й про Київ.
Українські перекладачі – окрема каста унікальних людей, про яких ми мало що знаємо. А вони того варті! Микола Лукаш і його “Дон Кіхот” та “Декамерон”. Мойсей Фішбейн. Юрій Андрухович. Іван Франко. Микола Зеров. Максим Рильський. А, Пантелеймон Куліш з Шекспіром та Біблією!
Моє покоління мало читало світову класику українською, бо нам накидали і нав’язували чужу мову. Тому зараз я накидаюся на українські переклади, як голодний вовк. Часто купляю книжки, побачивши тільки прізвище перекладача. Ярослава Стріха, Юрко Прохасько, Андрій Бондар, Наталія Климчук, Галина Грабовська, Ольга Карі, Антон Санченко, Остап Українець. Боюся когось не згадати, але всіх люблю! Адаптивні переклада Чарльза Буковскі від Євгенії Кузнєцової – це як “Альф”!
Українські переклади – це навіть не просто переклади. Це – частина особливої Української Літератури! Воно нами пережито і перейдено. Це тяжка і відповідальна робота. Я не знаю, як можна перекласти “Одержимість” Баєтт? Її навіть українською читати страшно. А Ярослава Стріха – переклала. І переклала геніально! Михайло Назаренко каже, що це якраз той випадок, коли дуже непростий текст напрочуд легко читається.
Дочка Катерини Ісаєнко щойно закінчила школу, і переклала дитячу книжку з англійської. І заплатили дитині за переклад якісь дикі, несусвітні гроші! Кілька тисяч гривень. Катя каже: приходжу додому, а Надя каже: “Ма, сьогодні йдемо в ресторан! Я пригощаю!”
Британська поетеса Віра Річ перекладала англійською Тараса Шевченка. Вона сама, з власної ініціативи вивчила українську. Робота ця булла, звісно, не дуже вдячна і не сильно оплачувана. Коли її питали, навіщо вона це робить, вона казала: ніхто і ніколи у всій світовій літературі не говорив так про Свободу!
Колись люди будували Вавилонську вежу, аби дістатися неба, та нічого в них не вийшло. І розсіялися вони по землі, та заговорили різними мовами, і не стали розуміти одне одного… Перекладачі потроху ту вежу підіймають заново. Не для того, аби дістатися неба та бога. Аби дістатись до себе!..
Віталій Чепинога
