«Матриґан» – так називається роман української письменниці Галини Петросаняк, який наприкінці минулого року вийшов у Видавництві 21. Мало хто знає, що означає слово «матриґан», адже побутує воно здебільшого в Карпатах, на Гуцульщині. Саме так називають там лікарську рослину відому ширшому загалу як беладона.
Головна героїня твору – киянка Меланія. Їй трохи за сорок, розлучена, має пʼятнадцятилітнього сина Дениса. За освітою філолог, але особлива любов до трав і рослин загалом надали її життю трохи іншого вектору: жінка власниця невеличкої фітоаптеки, чи радше фітоклубу, де вона не лише продає лікарські рослини, а й збирає зацікавлених, щоб поспілкуватися про фітотерапію. Жінці не вельми легко ведеться: образа на колишнього чоловіка Віктора, з яким розлучилася через його зраду, та складні стосунки з сином-підлітком завдають душевного болю Меланії. Саме цілющі трави, в яких Меланія добре знається, допомагають їй знайти психологічну рівновагу. Звідки така пристрасть до травництва? Очевидно тут далися взнаки гуцульські гени. Саме звідти походить материнська гілка родини Меланії.
Ця історія розпочинається в лютому 2022 року. Київ і вся Україна перебувають в тривожному стані очікування: «нападе чи не нападе, буде велика війна чи якось минеться». Але, на жаль, не минулося. І, втікаючи від війни, Меланія з сином опиняється в Німеччині. Там вона дивним чином стає компаньйонкою літньої німецької фрау, на ім’я Марґарете. Вісімдесятивосьмилітня німкеня ще в доброму фізичному стані, єдине, чого вона потребує – це людини, яка б слухала її розповіді за чаюванням. Й не біда, що її візаві Меланія 
практично нічого не розуміє. Для старшої пані ці розмови – це своєрідна психотерапія. Часом і Меланія розповідає німкені свої історії, які пані теж зацікавлено слухає, хоч не розуміє української. Ці дивні діалоги згодом все ж дають відчуття порозуміння.
Одного дня Марґарете показує Меланії старий зошит з записами кирилицею. Він дістався їй від «росіянки» Марії, яка під час Другої світової війни працювала в їхній родині. Маленька Марґарете дуже полюбила служницю і болісно переживала те, що одного разу Марія назавжди покинула дім Шнайдерів. Після Марії залишився лише її щоденник, в якому сімнадцятилітня дівчина описувала всі свої митарства. Як виявилося, Марія ніяка не росіянка, а дівчина з гуцульського села, звідки походить родина Меланії. Ось так, опинившись далеко від дому, Меланія випадково знаходить сліди, що спонукають її дослідити життя попередніх поколінь, адже вісімдесят років тому Німеччина вже була місцем примусового перебування мільйонів молодих українців та українок.
Роман Галини Петросаняк «Матриґан» наповнений алюзіями та символами, які підкреслюють теми пам’яті, ідентичності, непорозуміння та діалогу між культурами. Спілкування між Меланією та німкенею Марґарете ускладнене мовними перешкодами, однак їхні розмови виходять за рамки буквального, стаючи символом історичного діалогу між культурами. Спочатку їхнє спілкування виглядає хаотичним і безрезультатним, та поступово стає символом інтуїтивного розуміння, що виходить за межі слів. Їхні уявлення про світ і спроби висловити свої думки здаються несумісними. Проте саме через цю дисгармонію вони починають шукати інші шляхи розуміння – невербальні, інтуїтивні. Цей процес у романі можна інтерпретувати як символ історичного діалогу між українцями та європейцями. Історично вони часто не «чули» одне одного, але роман показує, що навіть за умов мовного бар’єру можливий розвиток емпатії та взаєморозуміння.
Маргарете, як представниця старшого покоління німців, є носієм типового європейського уявлення про пострадянський простір, де Україна часто сприймалася як частина Росії. Її позитивне ставлення до Марії – символічного образу доброї та співчутливої людини, автоматично поширюється на всіх росіян. Це відображає глибоко вкорінене нерозуміння відмінностей між українською та російською культурами. Дізнавшись, що Марія була українкою, Маргарете змушена переглянути свої уявлення. Це усвідомлення стає каталізатором для її розуміння сьогоднішньої війни. Вона починає бачити, що боротьба України – це не лише геополітичний конфлікт, а й боротьба за право бути визнаними як окрема нація з власною історією та культурою. Для Марґарете це відкриття робить війну в Україні не просто новинним сюжетом, а особистою історією. Вона усвідомлює, що її власне сприйняття минулого було викривленим, і що саме такі викривлення створюють підґрунтя для сучасних конфліктів. Все це підкреслює ідею, що війна – це не лише зброя, але й інформація, пам’ять і уявлення про історію. Процес трансформації Марґарете – це алюзія на зміну ставлення Західної Європи до України після початку повномасштабної війни. Це підкреслює те, як особисті історії, спілкування та переосмислення стереотипів можуть змінювати суспільні уявлення.
Я вже не раз у своїх розповідях наголошувала на значенні фіксації подій для збереження історичної пам’яті. Цього разу ця тема знову чітко проявила себе. Щоденники Марії перетворюють індивідуальну історію на частину колективної пам’яті. Її записи є прикладом того, як особиста перспектива може надати людського обличчя великим історичним подіям. Для Меланії ж записи Марії стають джерелом відкриттів про її власну родину, культуру й ідентичність. Вони стимулюють її замислитися над тим, як події минулого вплинули на сучасність і на її особисте життя. Через ці записи Меланія знаходить зв’язок із Марією, а також із власним корінням, яке раніше залишалося для неї розмитим.
У романі «Матриґан» війна виступає ще й потужним каталізатором змін в особистісних стосунках. Історія Меланії та Віктора розгортається на тлі глибоких історичних та соціальних потрясінь, які змушують героїв переосмислити не лише власні почуття, але й місце один одного в їхньому житті. Зміна ставлення Меланії та Віктора одне до одного – це історія про можливість нового початку. Війна, яка, здається, повинна була б лише руйнувати, тут стає фактором відновлення і нагадуванням про цінність людських зв’язків. Їхня історія показує, що навіть у найтемніші часи є простір для розуміння, прощення і відновлення.
Назва роману походить від гуцульської назви рослини матриґану або беладони – отруйної, але водночас лікувальної. Матриґан уособлює дуальність: здатність завдавати шкоди й водночас допомагати. Це перегукується з ідеєю історичної пам’яті: вона може бути як обтяжливою, травматичною, так і цілющою, що допомагає усвідомити та прийняти минуле.
В романі багато приділено уваги гуцульському фольклору. Тут знайдете народні співанки-коломийки, легенди та повірʼя. І це не дивно, адже авторка народилася і виросла в Карпатах, тож знає все це не з книжок, а з особистого досвіду. Зараз пані Галина мешкає у Швейцарії. Тож їй легко було поєднати гуцульську тему з темою сприйняття українців європейцями.
Я вперше мала нагоду познайомитися з великою формою творчості Галини Петросаняк. До цього читала лише її коротку прозу, поезії та переклади. І це знайомство виявилось дуже цікавим та приємним. Мені імпонує стиль авторки. Текст поглинав мене сторінка за сторінкою. Події роману розгорталися дуже динамічно та логічно. Та мушу визнати, що наприкінці книжки мені трохи не вистачило експресії. Тон оповіді був далі рівним, як і на початку, а хотілося більш емоційного завершення. Ну, і фінал я точно уявляла іншим, візуалізувала собі його сценою на київському вокзалі. Але це лише моє субʼєктивне бачення і не більше. І ці зауваги не надто применшують загальне позитивне враження від роману.
Підсумовуючи скажу, що роман «Матриґан» – дуже цікавий та актуальний. Це багатошаровий твір, у якому теми пам’яті й комунікації між культурами розкриваються через історичні алюзії та складні взаємини героїв. Він закликає до діалогу з минулим, як на особистому, так і колективному рівні. Галина Петросаняк підкреслює важливість людяності, емпатії та відкритості у подоланні мовних і культурних бар’єрів. А ще тут багато моментів з української історії, що робить твір пізнавальним. Сподіваюсь, колись роман буде перекладено на інші мови. Це дуже важливо, бо він є закликом до Європи уважніше придивитися до України, відкинути спрощені стереотипи і зрозуміти її боротьбу як право на існування.
Галина Новосад
