Ні золота, ні подвигів, ні трапез…
Та що з того, коли серед зими
так солодко випростуються трави, –
як птаха з перебитими крильми!
На білім світі всі ми боржники.
Куди не кинься – все одно до здоху
тягнутиме по тебе дві руки
веселий, кишеньковий Мефістофель.
Однак є вищий, невблаганний смисл:
не зниціти, не впасти в чорне слово,
коли зневіра – велемудрий змій –
хитнеться перед тебе двоочково…
Хтось багатів… – на дудочці гудів!
Та заздрощів при цьому – й поготів.
(Борис Нечерда. Барельєфи. Одеса. 1967)
Перший сонет із вінка сонетів “Хліб наш насущний” молодого Бориса Нечерди. Його портрет у книжці спогадів Тараса Федюка контрасний, хоча й написаний з любов’ю і глибокою шаною. Неймовірної потуги автор. Згорів, як багато українських талантів.
Але є поезія, яка позачасова, яка вирвала людину з рамців часу. Біда наших сучасних віршарів, що вони не здатні зробити такого прориву духу, бо мізерною є душа і дріб’язковими задуми.
Скаржиться один з поетів, що фейсбук став сміттяркою графоманів. Він инчим не може бути. Просто ті з добрих поетів, які ще є, забули раптом, що роль “санітара лісу” ще ніхто не відміняв. Ніхто.
Євген Баран
P.S.
Сучасні віршарі не є поетами. Українська поезія 20 сторіччя не осмислена. Чому? Нема кому. Нема чим. Нема де. Тому так.
Роман Кухарук
“Санітари лісу” – одинаки,як правило, самотні навіть на велелюдді. Згорають? А іншого “санітарам” не дано. Борис Андрійович – один із них. Мав за щастя бути його учнем. Він же й благословляв мене в літературу. Писати не вчив, учив бачити. Мужності – так, пристосуванству – ні. Одного похмурого дня ішли ми по вулиці Карла Маркса в Одесі і більше мовчали. Борис вагався – розповідати чи ні? І розповів про те, як “санітари партії” порубали на макулатуру його книжку “Танець під дощем”. Художник Володя Міненко (здається він) оформив видання в дусі Матісса. Цензорики затупали ногами: “Мало авторам антирадянщини, так вони ще й сексом її розбавили!” Бори Андрійович зітхнув і зауважив: “За кордоном лежать мої гонорари. Як настануть часи, коли можна буде їх одержати – загуляємо! Влаштуємо такий танець під дощем, що…” Не встигнув! Увесь час свого життя земного витратив на творчий подвиг. На такі подвиги здатні лише… “санітари лісу”…