Перефразовуючи пастора Німелера – «коли оскандалилась Кадочникова, я мовчав». Не вважала за можливе щось казати про Кадочникову – на мій скромний погляд, як самостійного явища такої української актриси не існує, існує – перша дружина покійного Юрія Герасимовича Іллєнка, а з поваги до небіжчика і його заслуг перед українською культурою не хотілося злоязичити на тему, як невдало він був за першим разом оженився, і як шкода, що цей факт його біографії став фактом історії кіно. Про що ж тут говорити?..
«Коли оскандалилась Спілка кінематографістів, я мовчав». Хоча й дивувалась: про що тут дискусії розводити, агов, люди, схаменіться? Є Закон про функціонування державної мови, є його ст. 29 (про мову публічних заходів), яку Спілка грубо порушила, – хай сплатять державі Україна належний по закону штраф, іншим охочим “повторіть” на науку, “і не треба нікому ніяких слів – /міліард дев’яносто чотири промови”, як писав Плужник!
На якого милого мені читати тепер їхні жалюгідні листи з закликами поважати чийсь похилий вік, та ще й вступати з ними в полеміку – так, ніби на календарі 2013-й, і ще не розстріляні ні Володя Вакуленко в Ізюмі, ні Юрій Керпатенко в Херсоні, ні десятки інших наших митців, які НЕ ЗМОГЛИ дожити до поважного віку, бо їм привезли на танках “рускій язик”, – і треба ще нетямущеньким все про українські права того язика толерантно й терпляче пояснювати, бо вони ще гигочуть: а то шо, Путін нападе?..
Нині ж на календарі, нівроку, 2025-й, дякуйте Богові й ЗСУ, що до нього дожили, поважайте Закон і стуліть губу – де там, нарешті, той позов?.. (ну, але не мені ж той позов писати, то я й “мовчав”)
І тільки коли на захист Кадочникової несподівано вихопивсь, як голий з терня, Йван Козленко, чоловік начебто й тонкий, і мислячий, але – американський стипендіат з січня 2022 р., тобто людина, для якої, попри всі можливі душевні зусилля, наша Велика Війна і навіть бомбардування рідної Одеси все-таки всі ці 3 роки була ІНФОРМАЦІЙНИМ ПРОДУКТОМ, а не фактом особистого досвіду, – я подумала, що справи гірші, ніж здаються…
Тобто, Х’юстон, у нас проблеми.
Оксана Забужко
P.S.
Сталінська улюблениця – мати Лариси Кадочнікової
Ото і моя 1 гривня, яко історика, до загальнонаціональної дискусії про акторку Ларису Кадочнікову! Хочеш взнати все про доньку – то узнай, хто ж її мати…
Мама акторки відома кіноактриса СиРиСиР Ніна Алісова була улюбленицею Йосипа Сталіна і знімалася у багатьох совкових фільмах 1930-х – 1950-х років, які йому дуже подобалися.
У 26-річному віці вона стала лауреаткою першої Сталінської державної премії, а у 31-річному – отримала відразу ще одну Сталінську державної премію. Дві Сталінські премії підряд!!!
Також отримала Орден Трудового Красного Знамені у 28-річному віці. За те, що славила совковий комуністичний устрій стала ще й Заслуженою артисткою Росії у 35-річному віці.
До речі, Ніна Алісова також грала у знаменитих українських фільмах “Тіні забутих предків” – роль матері Івана, а у фільмі “Криниця для спраглих” – роль Параски… Та мови нашої не вивчила ні мама, ні донька – всесвітній сором!
Тарас Чухліб