Усе, що ми записуємо, – відчайдушний самозахист, який завжди неминуче стається за рахунок правдивості, бо той, хто насамкінець залишається правдивим, вступивши у хаос, не повернеться назад – у протилежному випадку він повинен видозмінити його. У інших проміжках часу існує лише неправдиве. Треба бути ввічливим.
Правдива людина, яка не може або не хоче бути ввічливою, не повинна дивуватися, що суспільство не приймає її. Одне із найважливіших запитань: чи є одним із завдань художньої творчости неминуче реагування на злободенну вимогу доби? Найкращу відповідь на це питання, яке постійно мучить художників, дав Бертольд Брехт: “Що це за часи, коли розмова про дерева здається злочином, бо в ній втілено мовчання про людські звірства!”.
Генрік Ібсен сказав: “Я тут, щоби запитувати, а не відповідати”. Як автор п’єс я вважав би своє завдання виконаним, якби в моїй п’єсі колись вдалося би так поставити запитання, щоби глядачі з цього моменту не могли більше жити без відповіді – без своєї відповіді, своєї власної, яку вони можуть дати тільки своїм життям.
(Макс Фріш. Зі щоденників. 1946)
Макса Фріша (1911-1991) я прочитав на початку 90-х: Homo Фабер, – є фільм. Щоденники, власне фрагменти, прочитав тоді ж. Поряд із Фрідріхом Дюррематтом є найвідомішим швайцарським письменником ХХ ст. Питання людського буття є наскрізною темою його творів. Мудрий письменник, яких в Україні катма. Принаймні, якщо і є, то, як звикле, не в тренді…
Євген Баран
