Не стало великого письменника, одного з найбільших і найглибших у нашій літературі. Світла пам’ять Валерію Шевчуку. Найщиріші співчуття його родині, учням і читачам. З інтерв’ю різних років:
“Одне можу сказати: ставив перед собою завдання не мале – повернути українській літературі її гуманістичне обличчя в межах світового гуманізму”.
“Мої ж принципи високої прози такi, є їх п’ять:
1. Досконало витворений сюжет (iсторiя, структура, конструкцiя)
2. Яскравi й живi й безподiбнi людськi характери.
3. Висока пластичнiсть (створення так званої “матерiї прози”, вiдчуття простору, часу, повiтря, барв, настроїв, свiтла й темряви, пiр року, погоди й негоди й т. д.)
4. Вироблена iндивiдуальна на нагально-лiтературному тлi мова, яку бачу основним творчим iнструментом письменника (Слово як Бог, образно кажучи).
5. Iнтелектуальний стрижень, який об’єднує твiр у мистецьку цiльнiсть i є його, знову перевiвши на образний ряд, цементом”.
“Загалом же заняття мої нагадують притчу Григорія Сковороди про пустельника і птаха. Пустельник приходить у сад і ловить птаха. Але зловити його не може. Зрештою, коли б він його зловив, то вже нічого було б приходити в той сад. Сад житейський, сад думок і почуттів”.
“Чому сучасна література така “худосочна”? Бо вона творена машиною, писана на комп‘ютері. Немає в ній тієї живої енергії, яку може виробити лише людський організм. Тому я завжди пишу тільки від руки. А вже коли написано, і йде технічна робота – тоді користуюсь машиною”.
“Ми, шістдесятники, повернули українській літературі людське обличчя”.
“День-денно працюю, і не марнославство мною тут керує, а спонуки вищі – те, що роблю, вважаю за необхідне для нашої культури і бачу, що цього за мене не зробить ніхто”.
“Я знаю, що творчий процес запускається, коли в мене з’являються якісь видива, якийсь неспокій, я стаю якийсь ледачий, нічого не роблю і от щось таке мною колотить, а потім раптом без будь-яких підготовок, вибірок, планів і всього такого, мене кидає до столу – і я пропав, аж поки не закінчу цей твір”.
“Переконаний: не митець творить життя героїв, він лише інструмент для такого творення, а творить їх Невідома Сила, яку пізнавати ми можливості не маємо”.
Тетяна Терен
