Культура

«Самотній рейнджер» Олег Короташ

Пишу з того світу, бо більше нізвідки
тіні не пишуть. Не з голосу — в глиб.
Кров горлом пішла у розхристані ріки,
коли суголосся зірвалось на хрип.
Немов відпустило — зіперся на гори;
всю тугу мольфара вкради, наче тать.
Христом чи Ярилом! Вийди крізь пори!
Нашіптую вітру і гори — димлять.

(Олег Короташ. Відворотний. 2008)

Так виходить, що у мене є всі поетичні збірки Олега Короташа, починаючи з першої, — учнівсько-претензійної «Світ блукаючих висновків» (1997). Їх не багато — чотири: «Елегії острова Патмос» (2010), «Поет без імперії» (2012), «Бордель для військових» (2017), — на останні три я писав рецензії.

На ранньому етапі Короташ перебував під впливом інтелектуальної поезії Вістона Г’ю Одена (1907-1973), якому присвятив свою другу збірку.

Сам він є представником інтелектуально-метафізичного письма. Завжди стояв осторонь груп і літтусівок, хоча спілкувався з багатьма: від Єшкілєва до Герасим’юка (обидва є авторами передмов його перших двох збірок).

У Спілку прийняли 1997 року (не був наймолодшим членом Спілки, як подає Вікіпедія; весною того ж 1997 разом з ним або й раніше прийняли 17-річну Ірину Лембрик, онуку відомої станиславівської родини Волосянків), однак через участь в «розкольницькому» зібранні восени 2003 був виключений, відтак поновлений. У лютому 2014 брав участь у протестах на Майдані Гідності, відтак пішов добровольцем на фронт.

З 2019 Олег пропав із соціяльних мереж, аж недавно знову об’явився, повідомивши публічно, що вже три роки перебуває в еміґрації. Мятежна душа української поезії незалежницької доби.

Спілкування з Олегом у мене було різним: від несприйняття (у часи, коли він був «ад’ютантом» Єшкілєва), до приязних стосунків (2000, коли я став лавреатом міської премії ім. ФРАНКА, першим, з ким відзначив, — був Короташ). Хоча по натурі Олег – «самотній рейнджер». Таким і залишається у житті та поезії…

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *