Сьогодні у письменника Андрія Кокотюхи – персональне невеличке свято. Бо рівно 101 рік тому, 3 червня, 1924 року, в австрійському Клостернойбурзі помер ненависний йому Франц Кафка. Цікаво, що Андрій Кокотюха навіть не прийшов до Кафки на похорон. Так само як не прийшов він і на похорон ненависного йому Джеймса Джойса, який помер за 17 років після Кафки.
Сам Кокотюха пояснює це тим, що його тоді ще не було на світі. Але всім зрозуміло, що це просто отговорки.
Геніальний український авангардист, скульптор і художник Володимир Татлін дуже не любив геніального українського авангардиста і художника Казимира Малевича. Але на похорон до Малевича він таки прийшов. Постояв над його труною кілька хвилин, уважно вдивляючись, потім сказав: «Притворяється!». І пішов додому.
Дід Франца Кафки був настільки здоровий чоловік, що зубами піднімав мішок з борошном. Навіщо він то робив – хто його зна… Мій сусід, покійний дядько Йван, в кирзових чоботях, міг присісти на одній нозі 100 разів. Звісно, коли був випивши. Бо коли людина твереза, то присідать їй немає потреби. Тим більше на одній нозі.
Я не можу ані мішок з борошном зубами піднять, ані сто разів присісти на одній нозі. Зате ми з Кокотюхою замолоду могли бухати цілий тиждень, без перерви на обід та пообідній сон. З понеділка по понеділок. Жадан, наприклад, тримався тільки до четверга… Більше й довше за нас міг пити тільки Олег Гаврильченко.
Олег Гаврильченко редагував газету «Хлібороб». Газета «Хлібороб» виходила в Лубнах з 1905 року. Перша україномовна газета Наддніпрянської України. Потім її закрив царський режим, але Олег Гаврильченко відкрив її заново.
Якось раз ми поїхали з Кокотюхою з Ірпеня шукати пиво до Києва. Бо пиво на ті часи належало до предметів розкошу, і будь-де та будь-кому не одпускалося. Їздили на Фіаті 1967 року, який належав письменнику з Тернополя – Яну. Ян возив у Фіаті рукопис свого роману. Ян знав напам’ять всього Леся Подерв’янського. Пива та інших трунків ми знайшли в Києві багато. Тому той Фіат 1967 року увечері того ж дня впав у річку з мосту, трохи не доїхавши до Ірпеня, та затонув разом з рукописом…
Увечері ми лежали біля озера в околицях Ірпеня. Бо ходить було важко… Десь у кущах моторошно копирсалася чорна рука гімназиста…
Віталій Чепинога
