Це не казка, не сну химера,
Це не привид лихий і злий.
У один пристанційний скверик
Якось олені забрели.
Кам’яні у оленів груди,
І вуста не просять води.
Привели їх у скверик люди,
Щоб дивились на поїзди.
Люди гарне любили зроду,
Дбали й тут вони про красу.
Та не всім до сердець доходить
Оленячий сум.
Автограф: «Василеві Нікітіну – з щирою повагою і надією незабаром отримати від нього дещо солідніший опус. 3.VIII.72 р. О.Олійник, Чернігів»
Олександр Олійник народився 1 січня 1940 року в місті Барвінкове на Харківщині, у 1946 році сім’я переїхала до селища Варва Чернігівської області. Після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка працював на журналістській ниві, а саме — власним кореспондентом «Укрінформу» (1980—2004 роках) З 1979 по 2018 роки – рівно 39 років на обласному радіо, автором та ведучим щомісячного літературного радіожурналу «Сонячні кларнети».
Працював в Чернігівській обласній молодіжній газеті «Комсомольський гарт» (Із 1991 року – «Гарт»), з 1992 року в газеті «Сіверщина». Деякий час був редактором Чернігівської обласної газети «Біла хата». Автор 3-х збірок віршів — «Олені на станції» (1971), «Зарічка» (1992), «Чорний птах» (1994); друкувався в численних колективних виданнях.
Лауреат премій імені Михайла Коцюбинського, імені Бояна, імені Івана Кошелівця та Міжнародної літературної премії «Тріумф». У 2009 році видано його книгу «Усе переходить у спомини», до якої увійшли названі збірки, а також твори, що написані після виходу останньої з них.
Ярослав Нікітін
***
Усе переходить у спомини –
Барвисті, неначе вертеп:
І дим з найріднішого комина,
І гори, і море, і степ.
І світ зі своїми огромами,
І правда, і кривда, і зло.
Нехай переходить у спомини,
Аби тільки довше ішло.
По полю, де вруниться жито,
Де жайвір, і ластівка, й шпак
Де хочеться мить зупинити,
Вона ж, наче супер-літак.
Вона, мов космічна ракета,
Летить і упину не зна.
Ну, де ти, ну, де ти, ну де ти,
Невловна життя таїна ?
Живем, тож виходить не вдома ми –
В театрі, де царствує грим,
Де все переходить у спомини,
Як дрова – у попіл і дим.
