Триває гучна полеміка: кого з українських письменників перекладати слід, а кого не слід, то навздогін, махаючи “цупким кулачком”, хочеться вставити свої два крейцери, що мається у нас постать, котру найперше годилося б перекладати на всі язики (а перед тим ще й самим якось пильніше придивитись, бо, бачу, про ювілей мало які ЗМІ й згадують, хоч нестак давно про иншу клясикесу трубили всі і вся, тобто все таки можемо, якщо хочемо, а це однозначно клясик першого ранґу, рівнозначний щонайменше…).
Бо саме існування такого поета в родной словесности вивертає навспак саму рецепцію тої самої словесности, хоч, звісно, перекладати треба всіх, створювати попит, аби література була представлена вповні, але все ж, вважаю, така поезія має йти першочергово, переламуючи, знов таки, сприйняття нашої література на парасольковому Заході.
Отже, Василь Голобородько нині святкує своє 80-річчя – най буде нам дужий і моцний!
Богдан Гасюк
***
Жінка з глечиком молока
зупинилася серед двору:
коси чорні і станом тонка,
у очах ніби синє море.
Стала й слухає, як воно
щось балакає в глечику глинянім,
і сп’янили слова, як вино,
тихим звуком забутого імені.
І прислухалася до тіла свого,
молоком ніби білим наповненого:
розгорялося молоко, як вогонь,
і палило кордони недозволеного.
Так стояла, а глечик легкий
на руках – як дитина маленька.
Так стояла, а чоловіки
були схожі на того, хто далеко.
