Культура

Всі думали, що то першоквітневий жарт…

Не віриться, але вже 40 днів без Ганни Арсенич-Баран квітує весна. Непересічна особистість, велика патріотка України, талановита прозаїк і поетеса, голова Чернігівської обласної організації Національної спілки письменників України, кандидат філологічних наук передчасно (на 51 році), пішла з життя 1 квітня, полишивши всі невідкладні земні справи.

Багатьом хотілось думати, що то невдалий першоквітневий жарт долі. А обернулось сумною приголомшливою звісткою. Ганна Василівна подолала «корону», 31 березня виписалася з лікарні, пораділа новій книзі (збірка поетичних тавтограм «Авжеж» вийшла у світ за день до смерті) і раптово наступного дня пізно увечері померла.

Згорають ті,
хто тихою бджолою
летів над квітами землі
і мед збирав для неї, – читаю в одному її вірші. І таки була невтомною трудівницею. Вона – авторка майже двох десятків книжок поезії та прози, понад півсотні посібників з української мови й літератури, кількох словників. Поміж люди і в бібліотеки «пішли» збірки віршів «Рушник на калині», «Музика черемхи», «Розквітлий глід», «Тремтять гіацинти», «Обнадію весною», «Чарує буйнава весна», книги новел і оповідань «Під райськими яблуками», «У понеділок все буде по-іншому», «Як зайде місяць» і «Солодкі слова», романи «Тиха вулиця вечірнього міста», «Муська» і «Радуйся, Невісто Неневісная!»

Згодна із письменницею Тетяною Винник, що «З Ганною Василівною залишиться цілий світ, без неї буде важче в літературному дискурсі Чернігівщини, бо на цій мисткині трималося багато». Ганна Арсенич-Баран, без сумніву, тримала на своїх плечах українську філологію на Придесенні, багатьом молодим дала крила і благословила в літературу.

Вміла берегти тих, кого вона любила. Жила задля сина Івана, свого «золотого хлопчика», як казала. І житиме в ньому. А в серці Іванка оселилися сум і печаль. Непоправна втрата і для чоловіка – отця Мирона – доля звела їх ще в роки навчання в Івано-Франківському педінституті.

Письменниця й педагог, жінка з «тонким полотном душі» відійшла у вічність і вже не пройде «тихими вулицями вечірнього міста» – оспіваного у віршах і прозі Чернігова, що став рідним.

Без Ганни Арсенич-Баран все буде по-іншому: в літературі, у філології, на безкоштовних курсах української мови, в її родині, поміж друзями. Збіднів – потьмянів світ земний. Без талановитих поезій ы прозових творів збідніє й українське слово. Читаймо книги Ганни Василівни, аби не загубилося написане нею в житейській суєті, пам’ятаймо і згадуймо. І хай молитви наші за спасіння душі покійної та царство небесне Господь милосердний почує.

Ольга Чернякова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.