Культура

«Вибір» Івана Киселиці

Так буває завжди: коли мало тепла,
Коли важко потиснути ворогу руку.
Ти шукаєш шпарини, вузького дупла,
Щоб сховати від совісті серця отруту.

Відкорковуєш пляшку сухого вина,
Сигаретне кільце надягаєш на палець…
Тобі двадцять лише, та сліпа сивина
Залишила тавро: «Позабутий Коханець».

Ти блукаєш проспектом загублених мрій,
Тобі важко відтяти самотності крила.
Ти сприймаєш жінок, наче зграю повій,
Через ту, що ніколи тебе не любила.

(Іван Киселиця. «То…абстиненція». Чернівці. 2002)

Що гамував у собі Іван Киселиця (1979-2022), ми вже не дізнаємося. Буковинця днями не стало. Дитинство Киселиці було пов’язане з Косівщиною, а відтак Буковина, Чернівці.

Десь чи весною, чи восени 2003 року приїхали молоді поети до Прикарпатського університету, переможці літературного конкурсу ім. Вадима Коваля, яким місто видало перші збірочки. Серед приїжджих була Інґа Кейван та Іван Киселиця.

Я не пригадую його читання. Але збереглися у мене 8 книжечок лавреатів, серед них книжечка Киселиці. Говорити за першою збірочкою важко. Романтичний ліричний герой, готовий стати на прю зі світом. Закоханий, який знає розпач нерозділеного кохання. Вертерівський тип. Поезія не прощає зрад. Я не слідкував за його творчістю. Але він помер поетом. Це теж вибір.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.