Культура

«Вишневі ночі» зі світлом тим, хто хоче його бачити

Під впливом фейсбучної дискусії про кіно передивилася фільм «Вишневі ночі», знятий за повістю мого тата. Історію про кохання стрибка (енкаведиста) і зв’язкової УПА авторові розповіла мама його приятеля Ярослава Сороки. Усі ці драматичні події відбувалися насправді у місті Бережани.

Повість було опубліковано у журналі «Київ» через рік після смерті письменника. В оригіналі вона називається «Українські ночі». Одначе в цей час у журналі публікувалися «Українські ночі» Є. Єнджиєвича, тому редактор Анатолій Камінчук запропонував іншу назву –«Вишневі ночі». На мою думку, дуже вдалу, бо у Бориса Харчука вишневий мотив — постійний. Це улюблене його дерево, крім дуба.

Є у нього й сильне оповідання «Смак вишень». І от повість «Вишневі ночі» прочитав Василь Портяк, який і був автором сценарію фільму, прекрасного сценарію. Роль Оленки (Калини) зіграла Інна Капінос блискуче. Взагалі всі актори грають прекрасно включно з Василем Махно в епізодичній ролі. Костянтин Степанков дуже переконливий у ролі Сікорського.

Фільм датується 1992 роком. Плівка жахлива, але це фільм, а не халтура. Він є в ютубі, його вже подивилися 100 тисяч осіб. І коментарі свідчать, що чимало людей так нічого в ньому і не збагнули. Бо фільм цей не про ОУН і не про УПА, які є близькими і для автора повісті, і для автора сценарію. Фільм цей про те, що біле — це біле, а чорне — це чорне в умовах вибору.

Цей фільм про те, що свобода і кохання, хай на одну ніч, вартують життя, а будь-якій системі може протистояти лише вільна людина. Я думаю, як непросто якійсь історії знайти того, хто здатний записати її в художній формі, тобто пережити у слові. А в кіно ці слова треба перетворити на дію і діалоги. Це просто чудо, що мого батька зрозумів Василь Портяк, адже вони не були знайомі, але були однодумцями.

Василь Портяк, талановитий прозаїк, вже теж у кращому зі світів. Хай із Богом спочиває. Чи думали ви колись, як талановитим людям жити і писати серед українських пристосуванців різних штибів і просто самовпевнених і часто цинічних критиків, навіть критиканів, які самі нічого вартісного не написали?

Як цим талантам бути без відгуку?
Я не за тепличні умови для творців, але талант треба берегти — це я про Наталію Ворожбит, якій нині дістається від «чистих» естетів за її «нечисте» мистецтво. І все ж талант не пропаде. Він навіть не боротиметься за себе, а просто світитиме тим, хто хоче бачити світло. Світитиме навіть із того світу.

Роксана Харчук

1 Коментар

  1. Наталя

    Дуже вражена цим фільмом.це витвір мистецтва. Дякую за роз’яснення. Кожна фраза влучна, кожний погляд героя прямо в серце.

Залишити коментар до Наталя Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *