Як залізниця змінила село

Ідея залізниць у Російській імперії спочатку викликала спротив. У 1826 році цар Микола І та його оточення категорично відкидали нововведення, вважаючи залізниці загрозою для держави. Проти виступали міністри та власники диліжансів, поширювались абсурдні забобони про шкоду залізниць. Зміна ставлення почалась у 1835 році, коли цар визнав їхню військову користь.

Після поразки у Кримській війні (1853–1856) стало очевидно, що без залізниць неможливо ефективно перекидати війська та забезпечувати армію, що підштовхнуло до масштабного будівництва інфраструктури. Головною метою залізниць була військова мобільність, хоча також покращувалась торгівля, внутрішній ринок, пасажиропотік і працевлаштування.

Будівництво Лібаво-Роменської залізниці розпочалось у 1870-х роках. Вона сполучила порт Лібава з Ромнами для вивозу українського продовольства. Її фінансував підприємець Карл фон Мекк, який також створив мережу шкіл, лікарень, бібліотек і соціальну інфраструктуру для працівників. Після його смерті родина продовжила справу, а з 1891 року залізниця стала державною.

Родина Мекк відіграла визначну роль у будівництві та розвитку Лібаво-Роменської залізниці. Вони не лише фінансували проект, а й створили широку соціальну інфраструктуру: школи, училища, бібліотеки, майстерні, пенсійні та кредитні каси, а також Будинок інвалідів із гідними умовами життя. Микола фон Мекк навіть ініціював дистанційне навчання через спеціальні навчальні потяги.

Будівництво залізниці вимагало титанічної праці. Земляні роботи проводили вручну: копали насипи, рили виїмки, будували водовідвідні тунелі. Селяни масово долучались до робіт, проходячи відбір на фізичну витривалість. Робочий день тривав 12–14 годин, але залізниця давала можливість заробітку в умовах малоземелля.

Залізниця кардинально змінила село Дмитрівку у Бахмацькому районі на Чернігівщині. До будівництва воно було невеликим, але після – швидко виросло за площею й населенням. З’явились перші підприємства: млини, цукровий завод, цегельня. Розвивалась інфраструктура – магазини, вокзал, пошта, телефонний зв’язок. Дмитрівка стала важливим логістичним вузлом, тоді як сусідні села залишались аграрними.

Будівництво залізниці вплинуло і на демографічний склад. До Дмитрівки прибували переселенці з центральної Росії, з’явилась єврейська громада, яка створила свій квартал із підприємствами, магазинами, синагогою та майстернями.

До 1913 року залізниця розрослась у довжину до 1344 верст, мала сотні паровозів і тисячі вагонів. Вона сприяла економічному, демографічному та соціальному розвитку цілого регіону, а діяльність родини Мекк стала прикладом ефективного поєднання бізнесу й суспільного служіння.

Будівництво Лібаво-Роменської залізниці вимагало величезних витрат і титанічної праці. Найдорожчим етапом була підготовка земляного полотна – вирівнювання рельєфу, насипи, виїмки, прокладання тунелів. На окремих ділянках вкладали сотні тисяч кубометрів ґрунту. Усе виконувалося вручну артілями, які формувалися з місцевих селян, що проходили суворий фізичний “кастинг”.

Умови праці були надзвичайно тяжкими, але селяни охоче працювали через брак землі. Робочий день тривав 12–14 годин, оплата залежала від обсягу роботи, лікарняних не було, хворим платили з артільного фонду.

Залізниця докорінно змінила життя Дмитрівки. Село стрімко людніло: з 1362 жителів у 1866 р. до понад 3500 у 1917 р. Розвинулась промисловість – побудовано млини, цукровий і цегельний заводи, магазини, вокзал, пошту. Дмитрівка перетворилась на логістичний та економічний центр.

Унікальність Дмитрівки в тому, що вона підтримала будівництво залізниці, на відміну від сусідніх сіл – і це дало потужний поштовх її розвитку, видимий навіть на картах і в демографічних даних. Вплив Лібаво-Роменської залізниці на Дмитрівку та околиці

1. Соціальні зміни. Залізниця вплинула на побут населення: з’явились міські риси в одязі, харчуванні, посуді, освітленні, дозвіллі. Люди знайомились з чаєм, самоварами, кишеньковими годинниками, друкованою продукцією. Це сприяло урбанізації сільського життя.

2. Малі залізничні проєкти. Головна магістраль породила вузькоколійки, що забезпечували логістику місцевих підприємств: млина, сушильного та цукрового заводів, лісоскладу. Прокладення мосту через річку Ромен у 1903 р. розширило торгові шляхи.

3. Освіта і медицина. Рід Рачинських, як і фон Мекки, активно фінансували школи, лікарні. У Рубанці відкрили кілька зразкових училищ і лікарню. Дмитрівка також отримала ветеринарну амбулаторію – важливу для торгівлі худобою та військових потреб.

4. Демографічні та економічні зміни. Населення Дмитрівки різко зросло. Село перетворилось на торгівельний і логістичний центр, з’явились заводи, майстерні, школи, пошта, телефон. Сусідні села, як Рябухи, стали “курортами” для еліти, а ті, що відмовились від залізниці (Голінка, Григорівка), занепали.

5. Залізниця як рушій прогресу. Її значення для села порівнюють із сучасним інтернетом — вона відкрила нові можливості для торгівлі, зв’язку, розвитку бізнесу. Дмитрівка завдячує їй своїм стрімким зростанням. Символічно: рейки зображені на гербі селища.

6. Сучасність. Попри втрати ХХ ст., залізниця залишилась основою Дмитрівки — вона й досі забезпечує роботу, торгівлю й зв’язок із зовнішнім світом.

Поліна Головченко