Я жодного разу не критикував Трампа. Він не мій президент. Я його не обирав. Але він сказав: «Якби танки путєна не застрягли у болоті…» Він для мене не існує ні як людина, ні як політик. Можна довго писати, дискутуючи з цим рудоволосим гольфістом – знавцем історії, про «перемогу» США у Другій Світовій, але якби не мільйони загиблих українців, білорусів, росіян, вірмен, грузинів, узбеків, якутів, таджиків, азербайджанців та інших у ключових боях на теренах колишнього СРСР, не було б ніякої перемоги.
Якби у асів Герінга було достатньо пального, союзники б всрали битву під Арденами і були б відкинуті до протоки. Якби не героїчний супротив Британії, американцям просто не було б куди висаджуватися. Якби, якби, якби…
Якби хтось мав просто совість і честь, він би говорив не так швидко, як летить мячик після удару ключкою для гольфу, а слова мали б вагу. Якби… тисячі героїв і героїнь, військових, добровольців, цивільних, які стали на дорозі путінській орді – це ніщо. За логікою Трампа. Якби не болото…
Я уявляю, як болить тим, хто був там, на всіх напрямках, звідки йшли на Київ. Я уявляю, як пече у грудях тим, хто втратив у ті перші дні рідних, друзів, близьких. Так зневажити подвиг героїв може хіба людина, яка не знає ні ціни крові, ні ціни честі, ні ціни людського життя.
Він казав, що у нас немає карт. Можливо. Всі так думали ще у 2022. Без карт можна грати. Без козирних. Гірше, коли немає совісті. Гірше, коли немає честі. Історія всіх розставить на свої місця. І все розставить. Тоді, до речі, в тому «болоті», яке зупинило танки, були і американці. І поляки, і британці, і багато інших добровольців з різних країн. Виявляється, то все не вони. То все болото.
Болото не зупиняє танки. Болото очорнює душу і лізе багном через рот. Історія не памʼятатиме брехунів, вона памʼятатиме героїв. Про ті перші дні написано багато. І це вивчатимуть, і це не забудуть. Але з іншого боку, не знав, що в нас протягом року болото не висихає, таке вʼязке і глибоке: четвертий рік танки грузнуть.
Дивовижна ми країна. Феноменальна просто. До речі, в нас і в морі було болото, і в небі. Бо чого б то російські винищувачі не взяли під контроль повітряний простір, не висадили 
десант в Гостомелі і не підійшли до берегів Одеси, не пройшли Миколаїв. Все просто у Дональда. Все просто. Як удар ключкою для гольфа по мʼячику. Простий світ. Який, щоправда, існує лише в його рудоволосій голові.
P.S.
Працюючи над повістю про перший рік війни, я детально вивчав матеріали спеціальні, військові, про бої, операції, оборону. І знаю, хоча, не все, як те болото, реальне, зʼявилося на північних підступах до Києва. Так, Україна тоді зламала ідеальну змову. Що ж, такі ми вже. І якщо не підтримаєте так, як належить, в іншому, значно гіршому болоті, ніж російські танки, будуть всі. І гольфісти, і інші любителі простих рішень. Не говоритиму про свою книгу, «Війна і ми», її немає англійською. Є книга Люка Гардінга. У Львові, в бібліотеці, після моєї презентації, мені подарували її з автографом автора. Трамп міг би прочитати. Там дуже добре описана хімічна структура цього «болота», яке зупинило танки путіна.
Василь Зима
