Схоже, що ми вступаємо у еру комбінованих воєнних операцій, міксу реального та медійного. Раніше іпсо були доповненням до реальних бойових дій чи їх незапланованою інерцією, а зараз бойові дії починають планувати як частину іпсо. І це, в принципі, не дивно, бо в інформаційну еру постправди сама дія не має значення, має значення те, що про неї говорять.
Схоже, що удар шахедами по полтавському ТЦК – не помилка і не спроба зірвати мобілізацію. Це свідомий удар у розкол, сформований навколо теми мобілізації і бусифікації.
Зараз в українському соціумі існують декілька великих тектонічних розколів на кшталт мови та мобілізації і безліч менших, які поки не є настільки критичними, але російські спеціалісти з іпсо до них придивляються.
Приміром, убивство Ірини Фаріон виглядає саме такою операцією – убити, щоб викликати медійні збурення і конфлікти навколо мови. Бо безпосередньо убивати Ірину Фаріон заради убивства Ірини Фаріон безглуздо, вона не була впливовою фігурою у війні. Але вона була впливовою у темі мови і в темі хейту російськомовних. І тому була ідеальною мішенню для збурення хейту. Бо, насправді, хейтити російськомовних не дорівнює допомозі українській мові. Це як хейтити свою маленьку зарплату – вона від того не виросте. Реальна допомога мовній ситуації передбачає якісь дії, рухи і зусилля. Просто з дивану з телефоном в руках українській мові не допомогти, на жаль. Хіба знімати якісь талановиті тіктоки з піснями.
Така ж сама ситуація і з мобілізацією – за два роки вже сформувались табори симпатиків і антипатиків, між ними періодично бувають срачі, але цього замало для реального впливу на ситуацію. Схоже, рускі чекали гострих сутичок та масових конфліктів і бунтів, але якось наразі вдається балансувати на межі. І от удари по ТЦК (і підриви їх раніше за допомогою завербованих кур’єрів і підлітків) – це типу відповідь на запит справедливості “чому бусифікованих б’ють, а тцк-шники не страждають”. Що, в результаті, спрацювало – у пабліках про цю новину безліч тріумфуючих коментарів у стилі “катюзі по заслузі”.
Але годі сприймати це все за чисту монету – з обох боків конфлікту безліч ботів та іпсошних провокаторів і підбурювачів. Вони пишуть “цих маминих черешеньок і жалюгідних сцикунів треба розстрілювати одразу коло бусів”, а потім перемикають акаунт і пишуть – “та цих тцк-шних сук треба вішати на тополях”. І несеться так, що вже не розбереш.
Бо задача цього всього медійного карнавалу, якому позадрив би і сам Ієронім Босх – поглибити розкол, який вже і так величезний. І парадоксально, навіть якщо є підстави стати на чийсь бік – це програшна позиція, бо лише розхитує ще більше човен. Навіть якщо у вас суперблискучі метафори і вам дають колонку на Українській Правді – хейтити у ній сцикунів-ухилянтів так собі праця. Вона гріє его в частини людей і дарує солодке самоствердження. А також поглиблює проблеми українського суспільства.
Україна, до слова, теж успішно використовує такі комбіновані іпсошні операції – недавня “Павутина”, удар по літаках мав незрівнянно більшу психологічну силу, аніж військову. Декілька літаків палали пару годин, пукани росіян палали місяць і проклинали слабкого путіна. Блискуче.
І навіть на внутрішню аудиторію українська влада часом любить погратися такими іпсо. Великий скандал з міністром єдності і мільярдною корупцією? Терміново (випускайте кракена) забирайте громадянство в руского попа. Чого саме зараз, а не на початку війни? Та ніхто не буде питати, просто радітимуть.
Я хз, що буде далі. Але цілком очевидно, що складність ударів і захисту, нападів і контратак тільки зростатиме. Кількість шахедів для одночасних ударів ростиме, складність і підлість вибухівки збільшуватиметься. Он вже розкидають якусь фігню, а враховуючи ріст прогресу в безпілотній війні – то дрони не атакуватимуть міста, а розкидатимуть якісь касетні боєприпаси масово, так, щоб підривались діти або люди взагалі боялись виходити на вулицю, як в ковід. Всі стануть ухилянтами. Ми і так вже спостерігаємо таку дичину щодня, що навіть у березні 2022-го нам би очі на лоба полізли. А зараз нічо, норм, навіть канапку жуєм.
P.S.
А, ще мене смішать дорікання на тектонічні воєнні і соціальні проблеми України у стилі «так це ж очевидно, влада не справилась. І далі перелік – не справилась з мобілізацією, корупцією, зрадниками, колаборантами і тд.» Чуваки, ви реально вважаєте, що в нашій владі чи взагалі серед українського народу є люди чи сили, здатні впоратись з проблемами такого калібру? Якби були, то ми давно вже були б розвинутою успішною країною і війни навіть би ніякої не трапилось. Це все навколо нас у такому стані лише тому – що це наразі наш самоорганізаційний максимум як суспільства. Краще ми наразі не можемо і не вміємо. Але, батя, ми стараємось. І ростем.
Володимир Гевко
