Політика

Калібр професійного патріота

… Не стало Євгена Марчука. Раптово зупинилося серце. Не стало на землі ще однієї людини. Горе для родини, знайомих, друзів… Але є особистості, які своїм життям дотикаються до тисяч, мільйонів інших доль. Їх шанують чи ненавидять, з ними погоджуються чи опонують, але їх – знають! Євгена Кириловича не лишень знали, його присутність Відчували! А це набагато суттєвіше!

Перше відчуття при згадуванні Євгена Марчука – надійність, твердість, професіоналізм… Він за своїм віком і вихованням належить до соціалістичної системи, але коли його країна стала вільною, без вагань став на її захист і розбудову. Був першим головою Служби безпеки України.

Якось, згадуючи розробку Закону про нову безпекову службу нової країни, Євген Кирилович з гордістю зазначив, як йому вдалося запровадити в норми цього документа демократичні засади. Він, той хто пройшов школу КДБ, як ніхто розумів, що в його рідній вільній державі має бути інша служба, з іншими вимогами й порядками. І він все зробив для того аби вона була! Коли ж нині велися консультації щодо внесення змін до того, «марчуківського» закону, він не стояв осторонь, говорив, де з його точки зору вони необхідні, а де можуть зашкодити.

… Пригадується з архівних відео виступ Євгена Марчука під куполом Верховної Ради України в ту «конституційну ніч», коли вперше ухвалювався наш Основний Закон – Конституція. Аргументовано. Виважено. Чітко. Патріотично. Марчук сам був таким, чітким і виваженим, вірним своїм переконанням.

Марчук – із Перших! Попри те, що за рахунком він був четвертим Прем’єр-міністром України, лишається все одно – Першим! Бо такого калібру професійного патріота на високому посту держави не було ні до нього, ні після… Він одразу вирізнився власним судженням, власною позицією, власною твердістю характеру. І його… злякалися. Дрібнота, яка прийшла на дерибан країни, одразу відчула загрозу своїм очікуванням і дуже скоро Є. К. Марчука з дивною і смішною аргументацією «за турботу про власний імідж», – зняли з посади.

… Птах, який має великі крила відчуває високе небо! Так і Євген Марчук. Він не скорився долі, почав боротьбу, чесну і відкриту, за президентський пост. І, якби не сумно-вікова українська зрада (зрив намірів «Канівської четвірки»), він мав усі шанси бути Президентом України! За нього, колишнього «кадебіста», виступили найбільш прогресивні люди в нашій державі та за її межами, колишні дисиденти, моральні авторитети нації, вони точно знали ціну свободі та її завоюванням. Але олігархічний спрут, який на початку 2000-х якраз набирав сили, не допустив до приходу на державний олімп Євгена Марчука.

І після чергової поразки він не скорився долі, не долучився до лав критиканів всього і вся. Це було не в його стилі. Марчук знов стає до практичної роботи саме там, де може бути потрібним: міністерство оборони, Рада національної безпеки і оборони України, робота в Мінській групі перемовин… Це він підняв війська, аби не допустити російського вторгнення під час подій з островом Тузла, це його аргументи й твердість виводили із себе російських переговорників під час зустрічей делегацій в Мінському форматі. Марчука боялися вороги, але, навіть боячись, поважали. І це правда.

Таких людей нам не вистачає людей! І тому так тяжко їх втрачати…

Микола Гриценко, «ГРІНЧЕНКО-інформ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.