У спарингу биків переміг наш. Але з однією суттєвою різницею. Якщо американському бикові в майбутньому засвітить імпічмент, то нашому – довічне й безхмарне одноосібне правління. Якщо американського бика завтра-позавтра розіпне федеральна преса, то нашому – ще при житті зліпиться культ особи, нікому не підзвітної й ніким не контрольованої.
Якщо американський бик відімкне старлінки, зупинить усі поставки, забере парасольку петріотів над містами й почне велике шкідництво – то наш із бункера записуватиме незламні відеа, переконуючи самого себе в гарно написаному.
Якщо американський бик по-пилатськи вмиє руки і скаже «ну я хотів миру, але ви ж самі бачите» – то наш охоче обере війну до останнього, і цим останнім будете ми, шановні рукоплескальники.
Усяке бикування мусить мати під собою прорахований ресурс, якщо воно не хоче змахувати на суїцидальну поведінку. Коли за демаршем немає подальшого плану чи підготовленого алгоритму наступних дій – на голій поверхні лишається хіба що лоскіт гонору, лоскіт самоповаги, лоскіт самопишання та інші різновиди солодкавого самовдоволення.
А поверхня так і лишається голою. Голою – це, цитуючи американського бика, «відсутність козирних карт» у нашого. Що цілком відповідає дійсності. Коли «залізні яйця», якими так захоплюються трибуни під час боксерських раундів, заміняють собою розум, мудрість, тонкість і прозорливість державного діяча – тоді все прогнозовано йде за найгіршим сценарієм. У нашому випадку ним є ще більша ескалація війни та ще більші втрати.
Позаяк інші варіянти одна особа відкинула, то рукоплескальникам варто готуватися роль гальоркового глядача проміняти на безпосередню участь у м’ясорубці, яку тричі й стократ проклятий американський бик, заслужено ненависний усіма, хотів хоч якось зупинити, виходячи з тактики унеможливлення гіршого.
Після чорного дня в Білому Домі мій висновок такий. У цій історії всі неправі. У цій історії всі програли. Різниця лиш у тім, що Америка далі лишиться процвітаюча і безпечна, а Україна далі лишиться ще більше загрожена.
Театрали не дадуть збрехати: найбурхливіші аплодисменти зазвичай лунають після відіграної найтяжчої драми.
Остап Дроздов
