В людях розібраться важко. Бо люди – це сложні штуки. У вищій лізі української політики мало хто розбирається в людях, попри всю свою крутизну. Тому, й маємо, що маємо. Падлюка на падлюці, і падлюкою поганяє… Але є поодинокі винятки.
Коли Надю Савченко визволили з російського полону, Арсеній Яценюк виявився єдиною людиною, хто казав Ложкіну (на той час голова АП) і Петру Порошенку: не давайте їй героя України. Вам буде соромно за це. Надя Савченко – це чистий “Homeland” в колгоспному виконанні.
Арсеній Яценюк – єдиний посадовець (голова Верховної Ради України), який відмовився йти бити поклони Муаммару Каддафі в його наметі, на території адміністрації президента Ющенка. Бо треба мати якусь клепку в голові, щоб поклонятися терористу номер один у світі… А згодом мертвого Каддафі потягнуть верблюдами аравійськими пустелями, з лопатою в сраці…
Найсмішніша мені історія: в 2014 році до Арсенія Яценюка підійшов Арсен Аваков, і каже: зараз я тебе познайомлю зі справжнім героєм. І підвів до нього Семена Семенченка, в масці… Арсеній Яценюк (після знайомства) сказав Авакову: Арсен Борисович, ти не обіжайся, але це якийсь абсолютний пі… (нехороше слово)
Однак, не всі ми – Яценюки… Це я зараз просто пишу книжку про українську політику, то й згадалося…
Віталій Чепинога
