Коли валиться звичний довколишний світ – треба триматися за свою землю. Прикро дивитися, як Америка добровільно позбувається статусу лідера вільного світу – очевидно, втомилася. Китай на її фоні виглядає соліднішим, продовжуючи твердити про визнання України в міжнародно визнаних кордонах, тобто 1991 року.
Вчора про це сказав і президент Туреччини Ердоган. Лишається ще раз нагадати цю ж вимогу президенту України…
Чемберленівський сходняк у саудитській монархії закінчився перемогою Путіна – Трамп зробив його рівним собі, договороздатним. Але це чергова американська ілюзія. Недарма Лавров межиочі американцям посміявся, заявивши, що Росія не вдаряє по українських енергетичних об’єктах. Очевидно, у його схибленій логіці і по Чорнобилю недавно вдарили самі українці, чи то пак донецькі шахтарі, як говорили кацапи на початку війни…
Проте нам не слід розбурхувати антиамериканізм, хоча й важко промовчати після всього трампотрусу. Бо від Америки ми ще багато залежимо. Треба перечекати. Трамп отримає свій Перл-Гарбор…
Хоча зараз він і рятує Росію, яка практично видихається від українського опору. Дурнуваті плани про припинення вогню, вибори і тільки тоді – мирна угода (про що?!), наша влада відкидає, і правильно робить. Бо це ставити воза попереду кобили, якщо спершу вибори – яке ваше діло до наших внутрішніх справ?
А ставити нам треба у відповідь свої умови для переговорів: вивід російських військ з Донбасу, Криму, Херсонщини і Запоріжжя, виплата репарацій, створення зони безпеки на російських територіях під контролем ЗСУ, позбавлення Росії ядерної зброї за шантаж.
Зависокі вимоги? Зовсім ні – сьогодні світ не обійдеться без України.
… Камінь, що його занедбали будівничі, став во главу угла. Від Господа се сталося.
Василь Чепурний
