Я знаю Арсенія Яценюка. Я поважаю Арсенія Яценюка. Це така моя суб’єктивна оцінка, якої я нікому не нав’язую. Можете зреагувати в’їдливо про стіну чи про кролика, або про кулю в лоб. То буде смішно й безумовно дотепно.
Арсеній Петрович днями був у Брюсселі. Там був Кіт Келлог. Наш уповноважений з питань Трампа, прости господи. Арсеній йому два часа втирав про Україну, і мені так здалося, що Келлог пішов з тої зустрічі оновленим. Можливо він то, комусь донесе, і будуть якісь стратегічні рішення.
Так, а чого я, значить, про це пишу? Я якось знічев’я спитав у Арсенія Петровича, нащо йому все це потрібно? Він не збирається йти на вибори, не має партії, не має великих політичних амбіцій, бо все це в нього вже було, і минуло. Вкладати власні гроші в безпекові форуми, проводити круглі столи, збирати докупи лоббістів України. Шоб шо?
І це не риторичні питання, мені справді цікаво! Арсеній Петрович відповів: мені не байдуже! Він це сказав пафосно і просто водночас. Всі політики пафосні. То – професійна хвороба. Але – то було щиро. Саме за це! Небайдужі люди – головний ресурс України! Незалежно від їх масштабу, розміру і впливовості…
Віталій Чепинога
