Зустрічі і переговори, які нещодавно відбулися в Парижі, вважаю успішними. Хоча вважати, що мирний процес стрімко зрушив з місця, ще зарано. Успіх, в першу чергу, полягає в тому, що Європа нарешті повноцінно залучена до, так званого, мирного процесу. Тобто, у доволі заплутаній організаційно формі поспілкувалися представники ЄС і США, а також ЄС, США і України.
Крім того, Держсекретар США М. Рубіо інформував про хід переговорів лаврова, і не буду здивований, якщо С. Віткофф, який відверто грає на боці рф, робив те саме щодо Дмитрієва.
Таким чином, маємо прообраз формату, у якому, власне, тільки й можна про щось домовитися. Бо рф дуже хоче зняття санкцій, які наклав ЄС. В першу чергу розблокування SWIFT. А тут Д. Трамп безсилий, бо тарифною війною встиг зіпсувати стосунки з Європою, тому його бажання не будуть виконані, про це вже поінформовано.
Окремим успіхом вважаю заяву Рубіо, що у Штатів багато важливих справ у світі (не у всіх містах є пам’ятники Трампу?), і якщо Україна і росія не хочуть рухатися до миру за пропозиціями США (вкрай сумнівними, додам від себе), то США можуть переключитися на інші теми.
Фактично, це є анонс: принаймні частина оточення Трампа розуміє, що з нинішнім підходом вони ніякого миру не досягнуть — ні за добу, ні за три місяці, ні за три роки. Тому готують всіх до того, що, Штати, обгидившись (вибачте на слові), будуть відповзати. Звісно, звинувативши у своєму фіаско всіх на світі, окрім самих себе на чолі з найвеличнішим президентом всіх часів і народів.
До речі, якщо Штати вийдуть з переговорного процесу, то Меморандум щодо корисних копалин, днями підписаний Україною зі Штатами, так і залишиться меморандумом, а не реальною угодою. І це безумовно добре.
Між Європою і агресивною недоімперією нема океану, який захищає. Європа врешті-решт починає розуміти, що ні США, ні НАТО їй не допоможуть. Треба самій бути сильною і тримати долю в своїх руках. Це означає, що треба підтримувати Україну, яка є бойовим форпостом Європи на шляху недоімперії. І не допускати прихованої капітуляції України, яку намагається нав’язати Трамп, щоб догодити путіну — своєму однодумцеві у справі руйнування світового безпекового та економічного порядку. Бо Європа — наступна за Україною.
Чергову подібну зустріч заплановано провести у Лондоні. А це, з урахуванням підтримки України, що здійснює Велика Британія, практично наша територія. Центр рішення переміщується з Америки до Європи, ближче до нас — і географічно, і ментально.
Це поки що нічого не гарантує, хоча й обнадіює. Але за будь-яких розкладів треба триматися — на фронті і в тилу.
Олександр Кочетков
