Як це не парадоксально, Росія не має власної тяглої історії. Історію їм придумували. Спочатку наш Феофан Прокопович, потім Карамзін, потім – Ключевський і т.д. Вся «історія Росії» – це фрагменти краденої історії інших націй і народів. Вони завжди намагалися щось до себе ліпити. Київську Русь, християнство, нашого Володимира Великого і т.д. Але воно якось до них не липне, і вони це відчувають підсвідомо.
Друга світова, або “Велика Вітчизняна” – це первородний міф сучасної Росії. Перший свідомий і зафіксований акт національної історії. Як більшість світу веде літочислення від Різдва Христового, російська метрика веде свій лік від побєди. Від 9 травня 1945 року. Вони навіть свідомо виокремили його у “9 травня”, хоча акт про капітуляцію Німеччини був підписаний напередодні – 8 травня.
Американський історик Амір Вайнер в книзі “Збагнути війну” пише: “Війна породила міф, що визначив державу сильніше за попередній основоположний міф революції. Він, цей міф перемоги, став сприйматися як надісторичний, позачасовий”.
Саме тому вони вже 80 років, у травні ходять в гімнастьорках, саджають дітей в паперові танки, носять дідів на палках, безкінечно штурмують картонний рейхстаг, пишуть на “жигулях”: “На Берлін” і “Можем повторіть”…
Це – ознаки релігійного культу, язичництва. Міф потребує постійного самовідтворення, інакше він загине. “Вічний вогонь” невідомому солдату – генеральна ознака цього міфу. Вогонь – вічний, а солдат – невідомий…
І саме тому вони так зацікавлені, аби 9-го травня на мавзолеї (що, по-суті, являє собою гроб “прабога” Леніна з доісторичних часів) були присутні іноземці. Міфу потрібні свідки.
Побєда для Росії – це книга буття, біблія. Тільки замість Адама і Єви в райських садах, Єгоров і Кантарія з червоним прапором на даху рейхстагу…
Віталій Чепинога
