Реальність сьогоднішньої війни та її найближчого майбутнього змальовано двома висловлюваннями Д. Трампа і В. Путіна. Перше за хронологією від Трампа. В інтервʼю з нагоди 100 днів правління він сказав, що росія прагне завоювати всю Україну. Для нас у цьому немає нічого нового. Це Трамп, чия команда у 2023-2024 роках у Конгресі США гальмувала допомогу Україні, зіграв “раптове прозріння”: не 5 фіктивно приєднаних українських областей, а всю Україну” хоче Путін.
Для чого ця гра знадобилася Трампу? Після укладання угоди про надра він хоче показати причину своїм виборцям, чому він і далі допомагає Україні: можна було б змиритися і віддати Москві ті самі 5 областей і змусити Київ до такої софтової капітуляції, але тоді під загрозою опиняться американські інтереси на решті території України.
Чи може це дозволити Трамп? Звісно, він може все, але в такому разі республіканці у 2026 році програють точно вибори до Конгресу і монолітність і спроможність команди “реформаторів” впаде практично до нуля.
Друге за хронологією висловлювання – це теза Путіна до 25-річчя свого правління, яку він сформулював в інтервʼю: це війна проти Заходу. Тобто диктатор росії повертається до того, з чого все почалося – з ультиматуму країнам НАТО від грудня 2021 року. Чи може, при всьому бажанні, президента України – нечлена НАТО – задовольнити стратегічне бажання Москви. Звісно, що ні. Тоді навіщо це знову виймати на поверхню?
Причин дві: виправдовування ганебного провалу бліц-крігу і підготовка росіян до затяжного конфлікту. Гальма у Путіна зірвано давно – у лютому 2022 року. Маю на увазі – внутрішні гальма. Загальмувати знавіснілого диктатора можна лише зовні – згуртованою і послідовною протидією всіх країн Заходу, у тому числі й керівництвом США, яку б партію воно сьогодні чи завтра не представляло.
Віктор Лешик
