Не буду називати прізвище цього чоловіка. Він розумний, досвідчений, патріотичний, російськомовний. Живе і пише аналітику у Харкові під ракетами і дронами. І наполегливо протягує думку: ми маємо чітко і голосно заявити про частку України у перемозі над німецьким нацизмом. Ну, тобто вломити свою частку ювілейного пирога.
А не виходить. І не вийде. Бо в тому пирозі різного напхано. Ми хочемо лише родзинки наколупати: вшанувати дідів-батьків, що полягли в радянсько-німецькій війні; і виставити себе перед всім світом, що ми ідеологічно не приймаємо ідеї Адольфа Гітлера.
А що робити з 200 000 згвалтованих у переможеній Німеччині жінок і дівчаток-підлітків? Кому ми це у тому пирозі залишимо? А угоду Молотова-Рібентропа кому відпишемо? І в рамках цієї угоди загарбання країн Балтії, східної частини Польщі, винищення десятків тисяч представників української інтелігенції на приєднаних землях. Сотні тисяч депортованих у Сибір, Казахстан, Воркуту… А загарбницьку війну проти мужнього народу суомі залишимо на совісті “братів” росіян, а самі відійдемо трохи в бік?
Ні, дорогий мій неназваний колега. Так не буває. Якщо хочеш свою частку пирога, бери на себе всю його начинку і не перекладай на волю і совість нашого народу, який був лише інструментом і гарматним мʼясом у тій страшній мʼясорубці.
10 років війни з правонаступниками ділішек великого вождя товаріща Сталіна – достатньо великий термін, щоб вже визначитися: ти серед красівих чи розумних…
Віктор Лешик
