Світ готується до Великої війни. Очевидно, що це може бути війна, якої ми ще не бачили: технологічно, тактично, стратегічно та як завгодно. Колишні імперії активно чухають свої мертві «імперії», намагаючись знову їх привести у робочий стан, колишні невдахи, які свого часу взагалі перестали існувати, як держава, знову намагаються пройти цей шлях, вважаючи, що повертають велич.
Набиті грішми «виробничі цехИ» вирішили, що весь світ тепер буде їхніми рабами, а хтось просто намагається цього не помічати.
Чому війна? А тому, що проблеми, які постали і постають, і постануть перед людством, вирішувати не хочуть і не знають як. А тому, що треба поступатися, змінюватися, зростати, забувати минуле, вкладати в медицину, науку, гуманітарні проєкти, цивільні технології, просто робити життя кращим. Життя кращим, а не смерть ефективнішою і швидшою.
Коли ти не хочеш і не можеш дати майбутнє і подолати кризи, тоді пропонуєш Війну. А ми ж можемо просто жити щасливо. У нас же все є. І я не наївний, не буде росії, будуть інші «руки» для вбивства, інша ракова пухлина на поверхні Землі.
Цивілізація дійшла до етапу болючих змін і можливого духовного і технологічного стрибка, але це змінить все. А тримачі акцій не хочуть нічого змінювати. І робити технологічних і духовних стрибків також. Тому – війна.
А ми могли б жити щасливо. Головне, щоб цивілізація цю війну пережила. Або принаймні – помітила. Бо найстрашніша війна – якої ти не бачиш, але яка тебе вбиває непомітно. Забираючи все, заради чого хотілося жити.
Війна розпочинається не з першими вибухами, а з останніми спробами забути минуле і побачити майбутнє. В цій війні ніхто нічого не виграє. Ніхто нічого не здобуде. Потім колись сидітимуть на руїнах міст і казатимуть: «а ми ж мали все, щоб бути просто щасливими». На руїнах міст, в яких ніщо більше не кидає довгої тіні. Тіні довшої за уламок цеглини. Яка була колись частиною пʼятого поверху, а тепер лежить там, де колись починався перший.
Василь Зима
