Чому в мене є стриманий оптимізм з приводу війни демократій з Віссю Зла? Бо Ірану ніхто не допоміг. Ні путін, ні навіть Китай, який ну дуууже сильно залежить від Ірану і через постачання нафти і через транзит в Європу. І коли ми гірко сміялися над глибоким занепокоєнням Європи в зв’язку з війною росії проти України, навіть не підозрювали, наскільки занепокоєння може бути глибоким у виконанні путіна і Сі!
Якою б нерішучою, боязкою чи невпевненою не виглядала Європа, вона, безперечно, виглядає найбільш адекватною у світі, що злетів з котушок. Українська оборонка була б неможливою без Європи і з кожним днем ця співпраця дає більше плодів.
А от кейс Ірану показує путіну, що буде, коли по мордасам буде отримувати він. Не впишеться ніхто. Ні Китай, ні Кім, ні Іран.
Тому, як би не було тяжко, надія є. Вона грунтується не на договорняках, а на цінностях, які в Європі досі щось важать.
Сергій Марченко
