Хтось каже, що україна опинилась у ситуації, близькій до патової. Адже наш дотепер головний партнер у війні проти рашистів публічно звинуватив нас у розпалюванні війни, фактично підтримавши нашого ворога. (І, до речі, ворога американців, який насправді люто ненавидить Америку). Якщо взяти до уваги, що і Китай є сюзереном росії, то складається, на жаль, парадоксальна ситуація: три найбільших світових держави фактично об’єднуються проти України.
Нас поки що підтримує Європа, але вона, по-перше, залишається яловою, інертною і боягузливою, по-друге, Європа роз’єднана, в окремих її країнах набирають сили промосковські ультраправі радикали, і по-третє, невідомо, чи надовго вистачить Європі сил чинити опір Трампу і підтримувати Україну.
Наразі Європа перебуває в стані, близькому до ступору. Хоча, можливо, холодний душ історії від Трампа змусить ситих і розслаблених європейців скоріше перебирати штанами.
Вірогідно, що союз Трампа і путіна недовговічний. Подібне вже було – союз Сталіна і Гітлера. Чим він закінчився, ми знаємо, але історія не завжди рухається протоптаними шляхами. Часто вона звертає на неходжені манівці. Наразі, здається, ближчим є орвеллівський сценарій (Океанія, Євразія, Остазія), і поки незрозуміло, яку роль у цьому орвеллівському трикутнику зіграє Китай. Безумовно, що ближчою для нього (і доступнішою в усіх відношеннях) є росія. Але відкритим залишається відповідь на питання: як далеко встигне зайти кремль у дружбі з Трампом, і як це позначиться на його відносинах з Пекіном.
Зрозуміло, що Трамп будь-що хоче, на супротив Китаю, «завербувати» на свій бік путіна, щоб уникнути страшного для Америки сценарію (війни Китаю і росії проти США), однак видається, що російсько-китайська пуповина для путіна є міцнішою і безумовно природнішою, ніж примарний і тимчасовий союз з Америкою. Йому цей союз потрібний винятково для реалізації «целєй есвео», і не більше, а потім він гарантовано «прокине» американців.
Уже не вперше у Вашингтоні наступають на російські граблі і отримують держаком межи очі, але знову й знову наївно сподіваються «окультурити» диких нащадків андрофагів. Самовпевнений Трамп сподівається, що він особливий, але москва обдурить і його. Як діятиме, навіть у короткій перспективі, Китай, – можна лише здогадуватися. Принаймні, він зберігатиме дистанцію і проявлятиме обережність, чекаючи свого часу, як кіт мишу.
Тобто насправді нинішнє нібито «потепління» у відносинах США і росії написане вилами по воді і є спробою зліпити бутафорський замок на піску. Проте для нас навіть короткотривале порозуміння між ними – дуже небезпечне. Адже, як відомо, поки сонце зійде, роса очі виїсть.
Трамп дуже хоче увійти в новітню історію як великий миротворець, котрий закінчив усі війни, в тому числі й російсько-українську. Зрозуміло, що нагинати і ставити раком путіна він не збирається (принаймні поки що), бо самовпевнено розраховує на союз з ним проти Китаю. А от інтереси України для нього – пусте місце. Не думаю, що навіть згода Києва на здирницький план з присвоєння українських природних багатств змінила б ставлення Трампа до нас. Проковтнув би на закашлявшись. Тому цілком ймовірно, що, на жаль, «мирний план» Трампа насправді може бути планом капітуляції України на умовах, озвучених москвою.
Трамп намагається перевернути стіл світопорядку і встановити новий світовий порядок. Але поки що жодна з його божевільних заяв на зовнішньополітичному відтинку не лише нереалізована, а й, схоже, більша їх частина втратила актуальність і він, здається, про них 
уже забув.
«Місія нездійсненна», якщо говорити про підкорення чи купівлю Гренландії, захоплення Панамського каналу, перетворення Канади у 51-й штат США, великі мита для Євросоюзу… Щоправда, вдалося перейменувати Мексиканську затоку…
«Трампована» америка – не випадковість, а закономірність. Захід впродовж останніх десятиліть, на тлі нечуваного розвитку технологій і ситої соціальної політики, буквально почав тонути в псевдоліберальній трансформації, і не лише в гендерних питаннях. Хоч це подавалося як загальнолюдські цінності і свободи, однак насправді все зриміше проступали ознаки стагнації західних спільнот.
Оскільки деградація – поживне поле для ідеології «гнаних і голодних», відтак це неминуче схиляло маятник західного курсу вліво. Псевдоліберали поступово заганяють себе в прокрустове ложе тоталітарної секти, в якій чужими вважаються всі, хто не сповідує цінностей новітніх сектантів – шлях, який уже проходили їхні далекі попередники, послідовники Маркса.
Відтак, згідно з законами історії, на іншому боці суспільного розвитку набрав сили антагоніст лівим псевдолібералам – правий консерватизм. Протистояння між ними було неминуче. (Знову ж таки, це вже було – в першій половині ХХ-го століття, тільки називалося по-іншому, і призвело до великої біди). Правий консерватизм виштовхнув на вершину найбільш одіозну постать сучасності – Трампа. «Хай живе король!» — ймовірно, це ще не вершина ідіотизму і маразму, в який, ніби в болото, опускається Америка. І знову ж таки, зовсім не випадково Трамп освідчився в симпатіях до ще одного ворога псевдоліберальних цінностей путіна з його «скрєпами» і «традіціоннимі ценностямі». «Вот і встрєтілісь два адіночєства». Гуртом вони мають наміри добивати «псевдоліберальну Європу». У такому разі, розчищаючи дорогу до поділу світу «на трьох», до них ймовірно може долучитися Китай…
Як бачимо, Європи нема серед кола «обраних». Відтак, якщо ви не серед гостей, то ймовірно що ви – в меню. Проте Україна несподівано для світу зіпсувала гру геополітичних монстрів, пустивши котові під хвіст хворі амбіції кремлівського маніяка. І це вже не вперше в історії. Цього разу Україна не лише зламала бліцкриг «Кієв за трі дня», а й стала поперек спробі реалізації путіним божевільного плану нового поділу світу («забірайтє манаткі»).
Зрозуміло, що без підтримки Заходу (США і Європи) сценарій був би інший. Зважаючи на заокеанську турбулентність, на сьогодні для нас критично важливою є підтримка Європи, яка може спрацювати, якщо Європа справді проснеться від летаргійного сну і виступить на авансцені історії як потужний суб’єкт зі значним потенціалом. Досі це були переважно тільки заяви і не дуже густо зброї для воюючої України.
Зрозуміло, що будь-які домовленості щодо України, досягнуті без нашої участі, не будуть прийняті українською владою. Зеленський це чудово розуміє, бо інакше він втратить підтримку серед народу і опиниться на узбіччі чи навіть на звалищі історії. Адже відступ чи здача позицій для нього і його владної команди є вкрай небезпечними. Однак такі дії небезпечні не лише для Зеленського, але й для всієї країни. Тобто, незважаючи на політичні симпатії чи антипатії, всі ми зараз – в одному човні – і прихильними, і противники Зеленського.
При цьому жодним чином не треба ставати в позу ображених стосовно Америки. Незважаючи на приниження з боку Трампа і його ведмежі кніксени на адресу нашого ворога, українській владі, нашій дипломатії потрібно не опускати рук і працювати з американською стороною. Адже насправді Трамп – це не вся американська влада і тим більше далеко не вся Америка. Крім того, не сумнівайтеся, що в цього самозакоханого старого перця скоро почнуться серйозні проблеми. Адже широко ступати – штани порвати.
Наше становище, на жаль, ускладнюється маніакальним намаганням чинної владної команди зберегти свої позиції і не лише не допустити ближче до влади, а й усунути всіх політичних опонентів. Відчуваючи, що запит на демократичні цінності у світі падає, владна команда готова закручувати гайки – навіть за умов смертельної небезпеки для держави. І це наша велика біда, що в драматичний час державу очолюють не державні мужі, а переважно дрібні випадкові особи.
Як наслідок бездарного керування країною, суспільство в час смертельної загрози роз’єднане, і прірва між політичними опонентами тільки поглиблюється. Крім того, це провокує протестні настрої в країні, що, зрозуміло, вигідно для наших ворогів. Подивись, демократичний світе, кого ти підтримуєш! – кричать вони. – Адже в Україні влада будує державу за образом і подобієм тоталітарної росії. Ви тут горбатитесь, відмовляєтесь на користь Україні від круасанів і додаткової чашечки кави, а українці будують другу росію!..
Чи наступить прозріння на Банковій? Ні. Така «опція», на жаль, там нині не передбачена. Але й будь-які суспільні зрушення миттєво підхопить москва, і це призведе до погіршення, з можливими катастрофічними наслідками, нашого становища – і внутрішньополітичного, і на фронті. Будьмо мудрими. Всьому свій час.
Чи є надія, що Господь відверне найгірший для нас сценарій? Так. Надія на наших партнерів з країн Європи, які, сподіваємося, зрозуміли, що насправді Україна захищає їхнє сите спокійне життя, і нарешті почнуть, зважаючи на нову геополітичну ситуацію в світі, допомагати нам реально і максимально ефективно – заради власного порятунку. Надія, що в Америці зрештою переможе здоровий глузд і демократія, а не потвора авторитаризму.
Але головна наша надія – на українські Збройні Сили, які своєю мужністю здивували весь світ. Головна надія – на український народ, котрий завжди в кризові моменти історії виявлявся сильнішим і мудрішим, ніж особи, яким народ делегував владу.
Михайло Сидоржевський
