Турбулентність навколо, на жаль, не змінює головного. Те, що за імперсько-ізоляціоністської (карколомне поєднання!) політики Д. Трапа зі Сполученими Штатами доведеться розходитися, було очевидно. Принаймні, мені. Ось тільки розходитися слід було не скандально, а зберігаючи взаємодію хоча б у мінімальному обсязі. Але як сталося.
До речі, політика Трампа — зразок войовничої антистратегії. Бо він нічого не хоче бачити далі власного носа. «Путін обманював дурного Байдена, а мене він поважає, і це найкращі гарантії безпеки для України». А після Трампа як? А коли зміниться путін — тоді що? Чи Трамп з путіним збираються жити і царювати вічно?
Те, що Штати фактично пристають на бік агресора, підштовхуючи його на напад на Європу, зараз побачила більшість європейських лідерів. Європа змушена прокидатися, щоб її не розчленували сплячою. І входження Україн на гідному місці у новий безпековий блок у Європі — це реальні гарантії безпеки. Єдині, що будуть діяти.
Але це процес довгий: організаційно-фінансові питання затягнуться на рік, відновлення європейського ВПК — на три роки. Це довго, надто довго для знекровленої і зневіреної України. (При цьому пам’ятаємо, що запас міцності недоімперії теж не безмежний!).
Весь цей час нам треба протриматися. Під ударами з повітря, які посиляться, а наша ППО-ПРО послабне без американських ракетних комплексів. І стримуючи повзучий наступ недоімперії, який не припиняється ні на день. Проблема у тому, що все це нам доведеться робити при нинішній — неадекватній, непрофесійній, нечесній владі.
Бо тенденція (ще нічого остаточно не вирішилося) розриву з США і розгортання поглибленої співпраці з ЄС безумовно посилює президента В. Зеленського та його владу. Виборів у цьому сценарії не передбачається. А з такою неефективною і нечесною владою Україні не вистояти. Д. Венс, звісно — профан, який надихається блогами Т. Карлсона і Д. Медвєдева, але ж в Україні дійсно неприпустимій рівень корупції, непрофесіоналізму і безвідповідальності.
З якою цікавістю і захватом я спостерігав би за цими величними процесами болісної перебудови світу з позиції стороннього спостерігача, з якогось непомітного НЛО. Але ж доведеться з епіцентру тектонічних потрясінь.
Олександр Кочетков
